Клінічна та експериментальна патологія

ВИКОРИСТАННЯ ІНТРАОПЕРАЦІЙНОГО МОНІТОРИНГУ В ХІРУРГІЇ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ

2026-02-01T13:30:45+02:00

Вступ. Інтраопераційний нейромоніторинг у форматі інтермітуючого та безперервного контролю сьогодні широко використовується під час операцій на щитоподібній та прищитоподібних залозах. Отримані під час моніторингу дані мають безпосередньо впливати на хірургічну тактику, тому міжнародні експертні спільноти розробили рекомендації щодо правильного застосування інтраопераційного нейромоніторингу, запобігання технічним помилкам і коректної інтерпретації електроміографічних показників. Визначення нормативних значень амплітуди та латентності стало важливим кроком у стандартизації оцінки функціонального стану нервів.

У клінічній практиці ці параметри використовують для відмежування справжніх нейрофізіологічних сигналів від артефактів і раннього виявлення функціональних змін, що можуть свідчити про загрозу інтраопераційного ушкодження поворотного гортанного нерва. Водночас числові показники не можуть розглядатися ізольовано. Повноцінна оцінка можлива лише за умови аналізу всієї електроміографічної кривої, її форми та динаміки, що дозволяє уникнути хибної інтерпретації сигналів, зумовлених технічними перешкодами.

Мета дослідження. Порівняти результати оперативних втручань на щитоподібній залозі з використанням інтраопераційцного нейромоніторингу та без нього. Дослідити, інтраопераційно, синтопічні особливості блукаючого нерва у складі основного судинно нервового пучка шиї.

Матеріал іа методи. Принцип інтраопераційного нейромоніторингу полягає в наступному: стимулювальний електрод подає електричний імпульс на нерв; моторні нерви формують нервовий імпульс і передають його до іннервованого м’яза, викликаючи м’язове скорочення та генерацію електроміографічного сигналу. Цей сигнал реєструється електродами, розміщеними в м’язі, передається на нейромонітор, де підсилюється та обробляється, формуючи візуальне електроміографічне зображення і звуковий сигнал, які відображають функціональний стан нерва. Інтраопераційний нейромоніторинг у форматі електроміографії забезпечує об’єктивну, точну та кількісну оцінку нервової функції, що має ключове значення для її інтраопераційного контролю.

Результати дослідження.

У більшості випадків блукаючий нерв займає типове положення між загальною сонною артерією та внутрішньою яремною веною, що спостерігається у 75 % пацієнтів. Саме така локалізація вважається класичною та найбільш очікуваною під час оперативних втручань. Водночас відзначаємо наявність значної анатомічної мінливості. Так, у 12 % випадків нерв розташовується глибше від обох судин, переважно на медіальній поверхні загальної сонної артерії. У 8% спостережень блукаючий нерв проходить по глибокій поверхні внутрішньої яремної вени, а в 5 % - займає поверхневе положення між артерією і веною.

Отримані дані свідчать, що зі збільшенням обсягу оперативного втручання зростає кількість поворотних гортанних нервів, які перебувають у зоні ризику, що обґрунтовує доцільність використання інтраопераційного нейромоніторингу, особливо при розширених хірургічних втручаннях на щитоподібній залозі. Таким чином, застосування інтраопераційного нейромоніторингу асоціювалось зі зниженням частоти післяопераційних парезів голосових зв’язок порівняно з операціями, виконаними без інтраопераційного нейромоніторингу, що свідчить про потенційну клінічну доцільність використання нейромоніторингу для профілактики ушкоджень поворотного гортанного нерва.

Висновки. Інтраопераційний нейромоніторинг є ефективним інструментом зниження частоти післяопераційних парезів голосових зв’язок, особливо при розширених операціях і у пацієнтів із токсичними та злоякісними ураженнями щитоподібної залози. Його застосування найбільш виправдане в умовах підвищеного ризику ушкодження поворотного гортанного нерва, тоді як при малих обсягах втручань вплив інтраопераційного нейромоніторингу на результат оперативного втручання є мінімальним.

АНАЛІЗ БІОХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ СИРОВАТКИ КРОВІ ПРИ ГІПЕРБІЛІРУБІНЕМІЇ НОВОНАРОДЖЕНИХ

2026-02-17T16:43:47+02:00

Резюме.

Функціонування гепатобіліарної системи (ГБС) у неонатальний період визначається унікальними фізіологічними механізмами, які зумовлені морфо-функціональною незрілістю печінки та процесами адаптації дитини до умов позаутробного життя. Невідповідність між інтенсивним утворенням метаболітів та їхньою сповільненою елімінацією в період новонародженості є критичним фактором, який потребує корекції на більш ранньому етапі, коли біохімічні маркери починають виходити за межі встановлених діагностичних порогів.

Мета дослідження. Провести аналіз біохімічних показників сироватки крові, які характеризують функціональний стан ГБС у доношених новонароджених дітей, які мають в комплексі ознак перинатальної патології клінічні прояви неонатальної гіпербілірубінемії.

Матеріали і методи. Обстежено 92 доношених новонароджених (І група) розподілених на дві пігрупи: ІА підгрупа (46 дітей) — стан середньої важкості, та ІБ підгрупа (46 дітей) — важкий стан при народженні або його погіршення у перші 1–3 доби. Контрольну групу (ІІ група) склали 72 умовно здорові доношені дитини. Перелік визначених біохімічних показників сироватки крові включав: рівень загального білірубіну сироватки (ЗБС) та фракцій білірубіну, активність аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), лужної фосфатази (ЛФ), лактатдегідрогенази (ЛДГ), гамаглутамілтрансферази (ГГТ);. Дослідження виконані в умовах біохімічної лабораторії родопомічного закладу та навчально-наукової лабораторії Буковинського державного медичного університету. При виконанні досліджень дотримувалися «Правила етичних принципів проведення наукових медичних досліджень за участю людини», затверджених Гельсінською декларацією (1964-2013 рр.), ICH GCP (1996 р.), Директиви ЄЕС № 609 (від 24.11.1986 р.), наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. Протоколи Комісії з питань біомедичної етики БДМУ: протокол № 2 від 09.02.2015 р.; протокол № 1 від 21.09.2022 р.. Перед початком дослідження була отримана інформована письмова згода батьків пацієнтів із роз’ясненням мети, завдань та методів лабораторного дослідження.

Результати. За наявності клінічних ознак неонатальної жовтяниці (НЖ) в обох групах новонароджених, порівняно з контрольними показниками, відмічалось збільшення рівня ЗБС крові, переважно за рахунок непрямої фракції. Високу діагностичну значимість за наявності НЖ за даними AUROC -аналізу у мали: рівень ЗБС >157,64 ммоль/л, непрямого білірубіну >157,64 ммоль/л, прямого білірубіну >5,04 мкмоль/л, при цьому критичні рівні показників не мали відмінностей при середньому та важкому стані новонароджених. Вірогідна відмінність між IA та IБ підгрупами, що підтверджено рівнем AUC, була відзначена щодо критичних рівнів показників ферментативної активності, відповідно: ГГТ > 74,0 та ≤ 79,0 ОД/л; ЛФ > 278,0 та ≤ 210,0 ОД/л, а також при важкому стані новонароджених ЛДГ > 590,0 ОД/л та АлАТ > 20,0 ОД/л. Перевищення порогового значення даних показників дозволяє з високою ймовірністю підтвердити важкість порушень функціонального стану ГБС при НЖ, що потребує відповідної корекції терапевтичних заходів при лікуванні перинатальної патології.

Висновки. 1.Найбільшу діагностичну цінність для діагностики дисфункції ГБС при НЖ у новонароджених при середній важкості стану мають: рівень ЗБС >157,64 ммоль/л, непрямого білірубіну >157,64 ммоль/л, прямого білірубіну >5,04 ммоль/л; активність ГГТ > 74 ОД/л та ЛФ > 278 ОД/л. 2. При важкому стані новонароджених маркерами найвищої значущості є: рівень ЗБС >157,64 ммоль/л, непрямого білірубіну >157,64 ммоль/л, прямого білірубіну >5,04 ммоль/л, що не відрізняється за показниками при середній важкості стану; при цьому значні зміни спостерігаються при визначенні активності ГГТ ≤ 79 ОД/л, ЛФ ≤ 210 ОД/л, ЛДГ > 590 ОД/л та АлАТ > 20 ОД/л, що свідчить про високу патогенетичну детермінованість змін у цій групі.

ОСОБЛИВОСТІ МІКРОАНАТОМІЇ ТА СИНТОПІЇ ШЛУНКА У РАННЬОМУ ПЕРІОДІ ОНТОГЕНЕЗУ ЛЮДИНИ

2026-02-01T20:52:29+02:00

Мета дослідження: з’ясувати часову динаміку морфогенезу та топографії шлунка у ранньому періоді онтогенезу людини.

Матеріал і методи дослідження. Досліджено 25 серій гістологічних препаратів зародків і передплодів людини 4,0-23,0 мм тім’яно-куприкової довжини (ТКД). Використано комплекс методів морфологічного дослідження, який включав антропометрію, морфометрію, мікроскопію, 3D- реконструювання, статистичний аналіз.

Результати. На гістологічних препаратах та тривимірних реконструкціях зародків 3,5-4,0 мм ТКД (кінець 3-го тижня) чітко спостерігається первинна кишка у вигляді трубчастої структури, побудованої з ендодермального епітелію. До 5-го тижня дорсальний край зачатка шлунка росте набагато швидше, ніж вентральний, та утворює велику кривину органа, тоді як вентральний край утворює малу кривину. Впродовж 7-го тижня ВУР, у міру збільшення шлунка, він повільно обертається на 90° за годинниковою стрілкою навколо своєї поздовжньої осі. У результаті вентральний край зміщується вправо, а дорсальний – вліво.

Висновки. 1. На початку 4-го тижня зачатком шлунка є нижній сегмент передньої кишки, а печінкова брунька фактично розмежовує шлунок и зачаток дванадцятипалої кишки. 2. Початок 5-го тижня слід вважати критичним періодом розвитку шлунка, так як саме в цей період починаються інтенсивні процеси змін будови і топографії органа, порушення яких можуть призвести до появи варіантів будови та уроджених вад органа. 3. Краніальний кінець шлунка мігрує каудально через такі рівні зачатків хребців: C2, або 5-й соміт, (на 4-му тижні), T2 (на 6-му тижні) та T10 (на 8-му тижні), що супроводжується якісними змінами стінки шлунка: на 4-му тижні шлунковий епітелій є багатошаровим, складається з 2-3-х шарів кубічних епітеліоцитів, на початку 6-го тижня епітелій має характеристики псевдобагатошарового, а наприкінці зародкового періоду клітини набувають стовпчастої будови з апікальним розташуванням ядер та просвітленням цитоплазми на базальному полюсі, що свідчить про нагромадження секреторних гранул в результаті активних синтетичних і проліферативних процесів у клітинах.

ХАРАКТЕРИСТИКА БІОХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ТА ДИНАМІКИ ГОЄННЯ ПОВНОШАРОВИХ ВИРІЗАННИХ ПЛОЩИННИХ РАН САМЦІВ І САМОК ЩУРІВ ІЗ ГЛУТАМАТ-ІНДУКОВАНИМ ОЖИРІННЯМ

2026-02-03T09:22:17+02:00

Зростання кількості людей з ожирінням та суттєве збільшення травмованих пацієнтів робить актуальним дослідження процесу гоєння ран, зокрема шкірних. Гоєння шкірних ран є результатом молекулярних і біохімічних процесів у клітинах дерми, які недостатньо вивчені. Для загоєння шкіри необхідно послідовно синхронізувати різні типи клітин. Кожен шар шкіри має клітини імунної системи, які контролюють її пошкодження та гоєння. Незважаючи на значну кількість проведених досліджень, досі існують наявні потреби у вивченні ряду біохімічних показників в процесі гоєння ран.

Мета - дослідити тривалість загоєння, антропометричні показники та показники вуглеводневого і ліпідного обміну при загоєнні повношарових вирізаних площинних ран у щурів різної статі з глутамат-індукованим ожирінням.

Матеріали та методи. Дослідження проводили на 64-х білих нелінійних лабораторних щурах віком 4 місяці. Новонароджені самці і самки окремо були рандомізовано розділені на 4 групи. Група 1 (самці) - контроль, у щурів даної групи у віці 4 місяці моделювали повношарові вирізані площинні рани, які нічим не обробляли. У групі 2 (самці) із глутамат-індукованим ожирінням моделювали повношарові вирізані площинні рани. Група 3 (самки) - контроль, у щурів даної групи у віці 4 місяці моделювали повношарові вирізані площинні рани, які нічим не обробляли. У щурів групи 4 (самки) із глутамат-індукованим ожирінням моделювали повношарові вирізані площинні рани. Для індукції ожиріння щурам групи 2 та групи 4 підшкірно дні вводили розчин глутамату натрію в дозі 4,0 мг/кг. У віці 4 місяці усім групам щурів моделювали повношарові вирізані площинні рани. У щурів усіх груп вимірювали масу, нозо-анальну довжину, масу вісцирального жиру, визначали концентрацію глюкози в крові, концентрацію інсуліну, загального холестерину, ліпопротеїдів дуже низької, низької та високої щільності та тригліцеридів.

Результати. Показано, що у щурів контрольної групи 3 (самки) з повношаровими вирізаними площинними ранами шкіри площа загоєння відставала щодо такої у самців, особливо це спостерігалось між 6 та 21 добою загоєння. При цьому у самців повне загоєння спостерігалось на 24 добу, а у самок на 27-му. При ожирінні площі загоєння ран у самок (група 4) і самців (група 2) були були практично однаковими до 14-ї доби. На 21-шу добу площа незагоєння ран у самок була у 2,7 раза більшою ніж у самців (р<0,001). Маса вісцирального жиру у самців при індукованому ожирінні зростала в 4,6 раза (р<0,001), а у самок в 6,6 раза (p<0,001). Концентрації глюкози та інсуліну у самців і самок зростали практично однаково, в 1,3-1,4 раза. Рівень інсулінорезистентності (HOMA-IR) у самців при ожирінні зростав в 4,1 раза (р<0,001), а у самок в 3,6 раза (р<0,001). У контролі в самців і самок концентрація загального холестерину практично однакова, однак при ожирінні вона зростає у самців в 1,5 раза (p<0,001), а у самок в 1,6 раза (p<0,01). Концентрації ліпопротеїдів дуже низької, низької та високої щільності, а також тригліцеридів у самців і самок у контролі практичгно однакові, однак при ожирінні вони достовірно зростають.

Висновки. 1. У самців із глутамат-індукованим ожирінням тривалість загоєння та площа уражень упродовж експерименту були більшими у порівнянні з контрольними щурами без ожиріння, а у самок із глутамат-індукованим ожирінням тривалість загоєння була такою ж, як в контролі, проте площа ураження упродовж експерименту була більшою в порівнянні з контролем. 2. У самців і самок із глутамат-індукованим ожирінням маса вісцеорального жиру зростала в 4,6 – 6,6 раза, однак у самок вона була в 1,4 раза більшою. 3. При ожирінні в самців і самок зростали концентрації глюкози та інсуліну в крові, однак достовірної різниці між самцями та самками не виявлено. Також не виявлено достовірної різниці при ожирінні між самцями та самками щодо концетрацій загального холестерину, ліпопротеїдів дуже низької, низької та високої щільності, а також тригліцеридів.

РОЛЬ ТА МІСЦЕ ЕНДОЛІМФАТИЧНОЇ ХІМІОТЕРАПІЇ В ЛІКУВАННІ МЕТАСТАЗНОГО РАКУ ПРЯМОЇ КИШКИ

2026-02-15T17:20:59+02:00

Мета дослідження - покращити результати лікування хворих на метастатичний рак прямої кишки, шляхом оптимізації способу введення цитостатиків.

Матеріали і методи. Для реалізації поставленої мети нами обстежено та проліковано 61 хворий на метастазний рак прямої кишки. Основну дослідну групу склали 35 пацієнтів, яким проводили ендолімфатичне введення фторурацилу – 2800 мг/м². Групу порівняння утворили 26 осіб, яким була здійснена внутрішньовенна хіміотерапія. Обидві групи пацієнтів були репрезентативні за статтю, віком та основним параметрам злоякісного онкологічного процесу.

Пацієнтам основної дослідній групи виконано катетеризацію лімфатичних судин в ділянці верхньої третини медіальної поверхні стегна, запропонованим нами ендолімфатичним катетером.

Всі пацієнти отримували хіміотерапію за схемою FOLFOX 6 (оксаліплатин 85 мг/м², кальцію фолінат 400 мг/м², фторурацил – 2400 мг/м²).

Результати. Отримані результати свідчать, що медіана виживаності у хворих на рак прямої кишки, при різних способах введення цитостатиків вірогідно не відрізняється.

Частота токсичних ускладнень проведеної хіміотерапії, при ендолімфатичному введені, вірогідно нижча, ніж при внутрішньовенному.

Ендолімфатична хіміотерапія, у хворих на метастазний рак прямої кишки, має найбільшу ефективність при канцероматозі очеревини та заочеревинному ураженні лімфатичних вузлів, характеризується вірогідно меншим відсотком гематологічних ускладнень, а саме лейкопенії важкого ступеня, а також випадків нудоти та загальної слабкості.

Висновок. Ендолімфатична хіміотерапія при раку прямої кишки найбільш ефективна при метастазному ураженні очеревини та заочеревинних лімфатичних вузлів, а також характеризується найменшим відсотком лейкопенії важкого ступеня, випадків нудоти та загальної слабкості.

КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАЦІЄНТІВ З ПОСТТОРАВМАТИЧНИМ СТРЕСОВИМ РОЗЛАДОМ ТА КОМОРБІДНИМИ ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ

2026-01-21T15:39:03+02:00

Мета роботи дослідити клініко-психопатологічні особливості військовослужбовців з ПТСР та коморбідними психічними розладами для оптимізації діагностики та комплексного підходу до терапії даної групи пацієнтів.

Матеріали і методи дослідження. Дослідна група складалась з 80 пацієнтів, всі чоловічої статі, військовослужбовці, які мали психічні розлади, котрі розвинулись внаслідок перенесеної бойової травми. З метою постановки діагнозу використовувались критерії МКХ-10. Методи дослідження, які використовувались: напівструктуроване клінічне інтерв’ю SCID-II для діагностики трансформації структури особистості, а також диференціації типів та розладів особистості, дана методика розроблена для оцінки розладів особистості відповідно до критеріїв DSM-IV, включає 12 блоків відповідно до кожного типу особистості; опитувальник базових психічних симптомів (SCL-90-R), розроблений для оцінки широкого спектра психологічних проблем і психопатологічних симптомів. SCL-90-R охоплює дев’ять основних симптоматичних шкал: соматизація, обсесивно-компульсивні симптоми, міжособистісна чутливість, депресія, тривожність, ворожість, фобічна тривожність, параноїдні ідеї, психотизм. Окрім цих шкал, опитувальник надає три глобальні індекси: глобальний індекс тяжкості (GSI): відображає загальний рівень дистресу.; індекс позитивних симптомів (PSI): кількість симптомів, що були відзначені респондентом.; індекс дистресу позитивних симптомів (PSDI): середня інтенсивність відзначених симптомів. SCL-90-R широко використовується в клінічній практиці та дослідженнях для оцінки психопатологічного стану пацієнтів, моніторингу ефективності лікування та виявлення змін у симптоматиці з часом.

Висновки. Середнє значення поширеності ПТСР в Україні - 24,7%. Найчастіше страждають люди 18-29 віку. 97,4% військових з ПТСР мали хоча б один додатковий психічний розлад, 74,0% мали три і більше коморбдіних стани. 82,5% з досліджуваних страждали на генералізований тривожний розлад і майже половина – на депресію. 30% людей з ПТСР мають симптоми, схожі на ОКР. Коморбідність ПТСР та ОКР ускладнює перебіг обох розладів, посилюючи тривожність, нав'язливі думки та поведінку уникнення. Незважаючи на різні тригери, обидва стани мають схожі нейробіологічні механізми, що призводить до резистентності до стандартного лікування. Це обумовлює необхідність індивідуалізованих підходів до терапії таких пацієнтів. 40% пацієнтів з БАР мали також ознаки симптомів ПТСР. Коморбідність ПТСР та біполярного розладу є поширеною та клінічно значущою, оскільки обидва стани мають спільні фактори ризику, зокрема вплив травми та нейротизм. Імпульсивність та ризикована поведінка під час маніакальних фаз підвищують ймовірність повторної травматизації, що ускладнює перебіг обох розладів. Коморбідність кПТСР і МРО призводить до тяжчого клінічного перебігу з більш вираженими емоційними порушеннями, дисоціацією, самоушкодженням і функціональними розладами. Обидва розлади мають спільні симптоми, але зберігають відмінні риси, а їх співіснування свідчить про серйознішу травматизацію. Дисоціація, будучи суттєвою складовою відстроченої реакції на психічну травму, мабуть, грає важливу роль і в розвитку симптомів ПТСР як один з основних, але не єдиний патогенетичний механізм ПТСР.

ЗМІНИ КОНЦЕНТРАЦІЇ СЕЛЕНУ ТА АКТИВНОСТІ ГЛУТАТІОНОВОЇ АНТИПЕРОКСИДНОЇ СИСТЕМИ КРОВІ ВНАСЛІДОК СКЕЛЕТНОЇ ТРАВМИ ПОЄДНАНОЇ З ЧЕРЕПНОМОЗКОВИМИ УШКОДЖЕННЯМИ

2026-02-17T15:24:18+02:00

Вступ. Селен – це мікроелемент, який входить до складу глутатіонпероксидази у вигляді амінокислоти селеноцестеїну і є тим ключовим елементом без якого вона не може функціонувати. За результатами досліджень University of Otago (2024) було встановлено, що при зниженні кількості селену у плазмі крові <70 мкг/л відбувається зменшення рівню активності GPx більш ніж на 50% та супроводжується зростанням рівня запальних маркерів.

Мета. Дослідити зміни концентрації селену та глутатіонової антипероксидної системи крові внаслідок скелетної травми поєднаної з черепномозковими ушкодженнями.

Матеріал і методи дослідження. У дослідження було використано результати обстеження 45 пацієнтів, що перебували на лікуванні у травматологічному для дорослих та нейрохірургічному відділеннях ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» (ЛШМД). Усіх пацієнтів, що приймали участь у дослідження, було розподіллено на 3 (А, В, С) групи. Критеріями включення до груп були: групу А склали пацієнти з поєднаною травмою (тяжка ступінь ЧМТ та пошкодження ОРА), що потребувала підтримки життєдіяльності; групу В становили пацієнти з поєднаною травмою (середня ступінь ЧМТ та пошкодження ОРА); група С – контрольна група, пацієнти з поєднаною травмою (легка ступінь ЧМТ та пошкодження ОРА). Усім пацієнтам було виконано оперативне втручання – металоостеосинтез апаратами зовнішньої фіксації (МОС АЗФ). Критеріями виключення були: вроджені вади розвитку та відсутність інформаційної згоди на участь у дослідженні.

Біоматеріалом для дослідження була плазма та еритроцити крові пацієнтів, забір якого проводили на 1, 7 та 14 добу з дотримання усіх правил підготовки та зберігання.

Проби досліджували з використанням селективного атомно-абсорбтивного спектрометра «Perkin-Elmer AAnalyst 400».

Дослідження виконували з дотриманням основних положень GCP (1996 р.), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (1997 р.), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участі людини (1964-2008 рр.), наказу МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р. (зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 523 від 12.07.2012 р.). Отримано схвалення Комісії з питань біоетики Буковинського державного медичного університету (Протокол № 2 від 9.02.2015 р.).

Результати та їх обговорення. Виконавши аналіз отриманих результатів дослідження нами було отримано достовірне підтвердження зниження кількості вмісту селену у плазмі крові внаслідок поєднаної травми. За результатами дослідження матеріалу, який було забрано у 1 добу, у пацієнтів групи А спостерігалося зменшення середнього показника кількості селену на 47.0 %, групи В на 43.0 % у порівнянні з групою С (контрольною групою). На 7 добу показники дещо підвищилися і різниця показників у групі А була на 31.5 %, а у групі В на 26.1 % меншою ніж у групі С. Результати дослідження матеріалу на 14 добу становили, що у групі А – 10.2 %, групі В – 5.9% концентрація менше ніж у контрольній групі.

В дослідження активності GPx також спостерігалися стійкі зміни: 1 доба - у пацієнтів групи А активність менше ніж у групі С на 29.03%, а в групі В менше на 12.9% відповідно; 7 доба – група А менше на 23.52%, група В > 11.76%; 14 доба - група А > 19.4%, група В > 11.11%. Ці показники ймовірно свідчать, що підвищення рівня активності глутатіонпероксидази на усіх етапах дослідження передумовлене посиленням утворення радикальних метаболітів збільшенням вмісту продуктів пероксидного окислення ліпідів. Ці умови передбачають активізацію захисної реакції організму та включення антиоксидантного захисту.

Беручи до уваги незначні відмінності у показниках, використання специфічної медикаментозної терапії, застосування апаратів ШВЛ та інше дає змогу стверджувати, що ці зміни є частиною запальної відповіді внаслідок травми будь-якого ґенезу та локалізації.

Висновки:

1. Зниження кількості вмісту селену в плазмі крові пацієнтів групи А на 47.0 %, групи В на 43.0 % у порівнянні з групою С (контрольною групою) є характерною ознакою на протязі гострого періоду при поєднаній травмі.
Зниження активності глутатіонпероксидази в крові пацієнтів групи А на 19.40%, групи В на 11.11% у порівнянні з групою С внаслідок поєднаної травми свідчить про пригнічення антиоксидантної системи організму.
Незначна відмінність у показниках зниження вмісту селену в плазмі крові та активності глутатіонпероксидази у пацієнтів груп А та В показує неспецифічність порушень, які є характерним наслідком внаслідок поєднаної травми.
Дефіцит вмісту селену та глутатіонперокидази, спричинений поєднаною травмою, потребує фармацевтичної антиоксидантної корекції.

КЛІНІЧНІ ФЕНОТИПИ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ДІТЕЙ З НЕДОСТАТНІМ КОНТРОЛЕМ: АСОЦІАЦІЇ З ПОРУШЕННЯМ СНУ ТА ЯКІСТЮ ЖИТТЯ

2026-02-12T20:54:35+02:00

У дитячому віці порушення сну протягом певного періоду часу супроводжуються депресивним або дратівливим настроєм, втратою концентрації, здатності до навчання та сприяє погіршенню пам'яті, а кінцевим результатом неякісного сну виступає збільшення ризику ожиріння, діабету, серцевих захворювань.

Мета роботи. Здійснити порівняльний аналіз якості життя при окремих фенотипах бронхіальної астми з урахуванням контрольованості захворювання на підставі самооцінки дітьми та їх батьками шляхом використання опитувальників PAQLQ та PACQLQ.

Матеріал і методи. Методом випадкової вибірки в умовах ОКНП «Чернівецька обласна клінічна дитяча лікарня» когорту зі 131 дитини, хворої на персистувальну бронхіальну астму, обстежено для встановлення характеру запального фенотипу бронхіального дерева за допомогою вивчення абсолютного вмісту еозинофільних гранулоцитів у периферичній крові та відсоткового вмісту ацидофільних лейкоцитів у мокротинні. Залежно від отриманих результатів дітей розподіляли на дві клінічні групи порівняння. Першу (І) клінічну групу сформували 65 дітей, у яких середній відносний вміст еозинофілів у мокротинні перевищував 3 % і становив 16,2 ± 2,28 %, Даний фенотип захворювання визначено як еозинофільний. До складу другої (ІІ) групи (нееозинофільний фенотип) увійшли 66 хворих школярів, у яких середній вміст еозинофільних гранулоцитів у мокротинні становив лише 0,6 ± 0,1 % (р < 0,001)

Результати і обговорення. Оцінка розподілу пацієнтів клінічних груп порівняння за критерієм контрольованості астми з використанням АСТ-тесту показала, що у І та ІІ групах частка неконтрольованої астми становила 57,8% та 68,4% випадків відповідно, контрольованої – 8,9% та 10,6%, а решту становили діти з часткового контрольованим захворюванням (в усіх випадках Рφ > 0,05).

Проведений порівняльний аналіз самооцінки якості життя за анкетою PAQLQ показав, що самооцінка емоційної сфери дітьми І групи була незначно кращою (5,0±1,1 балу), ніж в однолітків ІІ групи (4,7±1,4 балу, p>0,05). У хворих із нееозинофільним фенотипом найгіршим був рейтинг оцінки симптомів обмеження активності (4,3±0,9 балу проти 4,7±0,6 балів у І групі, p>0,05).

Аналіз результатів самооцінки якості життя, проведений хворими (PAQLQ анкета) та їх батьками (PACQLQ анкета), дозволив дійти висновку, що у хворих із еозинофільним запальним паттерном крові емоційна сфера оцінювалася дітьми краще, а найнижчу бальну оцінку обидва домени отримали при опитування батьків дітей І клінічної групи. Разом із тим, результати самооцінки якості життя хворими ІІ групи та їх батьками за умови поганого контролю над симптомами персистування бронхіальної астми були вірогідно гірше, ніж у представників І групи, що, з одного боку, підкреслювало недооцінку хворими І групи проблем, пов’язаних із захворюванням, а з іншого – певну «адаптацію» дітей та їх батьків до симптомів захворювання.

ДЕТЕРМІНАНТИ ПЕРЕХОДУ МЕТАБОЛІЧНОАСОЦІЙОВАНОГО СТЕАТОЗУ У СТЕАТОГЕПАТИТ

2026-01-13T15:17:12+02:00

Складним питанням є диференціація стеатозу (МАСП) від стеатогепатиту (МАСГ), який потребує більш активного лікування. Тому використання біомаркерів для діагнозу є край важливим. До маркерів оцінки стану печінки відносяться аспартат- та аланін амінотрансферази (АСТ, АЛТ), індекс де Рітіса, відношення АСТ до тромбоцитів (АСТ/Тр), чотирьохкомпонентний індекс фіброзу (Фіб4І), шкала BARD, гепатостеатозний індекс (ГСІ). Однак їх значення для диференціації МАСП та МАСГ точно не встановлено.

Мета. Визначити лабораторні детермінанти переходу метаболічно-асоційованого стеатозу у стеатогепатит.

Матеріали та методи. У 196 пацієнтів з хронічними формами ішемічної хвороби серця та гіпертонічною хворобою та супутніми МАСП (84,6%) та МСАГ (15,4%) обраховано АСТ, АЛТ, індекс де Рітіса, АСТ/Тр, Фіб4І, BARD, ГСІ. Діагностична цінність тестів визначена з обчисленням чутливості та специфічності. Відношення шансів (оdds ratio, OR) обчислювали автоматично (medcalc.com), рівень істотності р<0,05.

Результати. Детермінантами переходу МАСП у МАСГ виявились АСТ >0,4 ммоль/год/л (OR=46,20; р<0,0001), АЛТ >0,4 ммоль/год/л (OR=6,00; р< 0,0001), індекс де Рітіса >1,0 (OR=4,39; р=0,0005), гепатостеатозний індекс >36 (OR=4,55; р=0,0042), відношення АСТ/тромбоцити ≥0,11 (OR=11,72; р=0,0016), чотирьохкомпонентний індекс фіброзу ≥1,5(OR=21,0; р<0,0001), шкала BARD ≥2 (OR= 4,9; р=0,04), які є складовими сумарного показника диференціації МАСП від МАСГ.

Висновки. Лабораторні детермінанти переходу метаболічно-асоційованого стеатозу у стеатогепатит: АСТ та АЛТ, індекс де Рітіса, гепатостеатозний індекс, відношення АСТ/тромбоцити, чотирьохкомпонентний індекс фіброзу, шкала BARD.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН СЕРЦЯ У ПАЦІЄНТІВ З ХРОНІЧНИМИ ФОРМАМИ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ ТА КАРДІОРЕНАЛЬНИМ МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ

2026-01-13T15:08:16+02:00

Хронічна ішемічна хвороба серця (ІХС) тісно пов’язана з ожирінням та метаболічним синдромом, що проявляється у розвитку кардіоренального метаболічного синдрому (КРМс), особливості якого точно не встановлені.

Мета. Визначити особливості структурно-функціонального стану серця у пацієнтів з хронічними формами ІХС залежно від стадії КРМс.

Матеріал та методи. З дотриманням Гельсингської декларації обстежено 108 пацієнтів з хронічними формами ІХС, які залежно від стадії КРМс були поділені на 6 груп: G0, G1, G2, G3а, G3b, G4. У них визначено структурно-функціональні параметри стану серця та їх кореляційні зв’язки. Результати опрацьовано статистично.

Результати. Хронічні форми ІХС за умов відсутності КРМс характеризувались найкращими характеристиками структурно-функціонального стану серця. По мірі погіршення функціональної здатності нирок зі збільшенням стадії КРМс прогресивно стоншувались міжшлуночкова перетинка та задні стінка лівого шлуночка, зменшувалась фракція викиду і зростав тиск у легеневій артерії. Такі зміни супроводжувались діастолічною дисфункцією, погіршенням параметрів ліпідного метаболізму, діастолічною артеріальною гіпертензією, тахікардією, що прогресувало зі збільшенням стадії КРМс.

Висновки. Структурно-функціональний стан серця у пацієнтів з хронічними формами ішемічної хвороби серця з кардіоренальним метаболічним синдромом по мірі прогресування погіршувався в асоціації з ліпідним дистресом.

РОЛЬ РЕҐІОНАРНОЇ ВНУТРІШНЬОАРТЕРІАЛЬНОЇ ХІМІОТЕРАПІЇ ПРИ МЕТАСТАЗНОМУ УРАЖЕННІ ПЕЧІНКИ

2026-02-16T08:23:13+02:00

Мета дослідження – покращити результати лікування хворих на метастазне ураження печінки, при раку голівки підшлункової залози, шляхом оптимізації способу введення цитостатиків

Матеріали і методи. Для реалізації поставленої мети нами обстежено та проліковано 59 хворих на рак голівки підшлункової залози, із метастазним ураженням печінки та механічною жовтяницею. Основну дослідну групу склали 27 пацієнтів, яким здійснювали внутрішньоартеріальне (власна печінкова артерія) крапельне введення розчину Гемцитабіну 1000 мг/м². Групу порівняння утворили 32 осіб, яким була проведена внутрішньовенна хіміотерапія. Обидві групи пацієнтів були репрезентативні за статтю, віком та основним параметрам злоякісного онкологічного процесу.

Пацієнтам основної дослідній групи виконано катетеризацію власної печінкової артерії під час накладання біліодигестивного анастомозу, з приводу механічної жовтяниці.

Всі пацієнти отримували хіміотерапію за схемою GEMCAP (Гемцитабін 1000 мг/м² внутрішньовенно або внутрішньоартеріально крапельно 30 хвилин у 1-й, 8- й; та Капецитабін 1660 мг/м² /добу внутрішньо, щодня з 1-го по 21-й день кожні 4 тижні).

Результати. Отримані результати свідчать, що медіана виживаності у хворих на метастазне поширення раку голівки підшлункової залози при вищезазначених способах введення цитостатиків вірогідно не відрізняється.

Частота токсичних ускладнень проведеної хіміотерапії при регіонарному внутрішньоартеріальному введені цитостатиків вірогідно нижча, ніж при внутрішньовенному.

Вищезазначена методика проведення хіміотерапії має найбільшу ефективність при метастазному ураженні тільки печінки, на відміну від печінки та очеревини разом.

Отже, застосування реґіонарної внутрішньоартеріальної хіміотерапії, у хворих на метастазне поширення раку голівки підшлункової залози, має найбільшу ефективність при метастазному ураженні тільки печінки, характеризується вірогідно меншим відсотком лейкопенії важкого ступеня, а також випадків нудоти та загальної слабкості.

Висновок. Реґіонарна внутрішньоартеріальна хіміотерапія, у хворих на рак голівки підшлункової залози, найбільш ефективна при метастазному ураженні печінки, а також характеризується найменшим відсотком лейкопенії важкого ступеня, випадків нудоти та загальної слабкості.

ВПЛИВ ЛЕГКОЇ ВИБУХОВО-КОНТУЗІЙНОЇ ТРАВМИ НА ПОКАЗНИКИ ТРИВОЖНОСТІ МИШЕЙ

2026-02-18T13:41:37+02:00

Спричинені вибуховою хвилею черепно-мозкові травми є однією з провідних причин смерті та інвалідності серед військовослужбовців під час війни, тому проведення наукових досліджень в цьому напрямку наразі є дуже актуальним. Особливу увагу клініцистів і теоретиків привертає легка вибухова черепно-мозкова травма, оскільки її перебіг відрізняється гетерогенністю, нестабільністю симтомів, розвитком когнітивно-поведінкових розладів у гострому періоді та проявів нейродегенерації у віддаленому періоді. Недостатня ефективність існуючих програм лікування наслідків легкої вибухової черепно-мозкової травми потребує їх удосконалення, що обумовлює потребу в розробці відповідних експериментальних моделей на тваринах.

Мета дослідження. Метою даного дослідження був аналіз впливу на рівень тривожності мишей легкої вибухової черепно-мозкової травми

Матеріали і методи. Вибухову черепно-мозкову травму легкого ступеню у тварин формували із застосуванням вдосконаленої моделі пристрою на основі пейтбольної рушниці, оснащеної редуктором подачі повітря з манометром для створення вибухової хвилі заданої потужності. Рівень тривожності мишей визначали за допомогою тесту припіднятого хрестоподібного лабіринту. Аналізували наступні показники: відсоток загального часу перебування мишей у закритих рукавах лабіринту, коефіцієнти надання переваги відвідуванню закритого рукава лабіринту та перебуванню в ньому, тривалость одного епізоду перебування на платформі між рукавами лабіринту та число зазирань під відкриті рукави лабіринту.

Результати. Виявлено зміни показників тесту, які характерні для підвищеної тривожності: збільшення відсотку загального часу перебування мишей у закритих рукавах лабіринту, зростання коефіцієнтів надання переваги відвідування закритого рукава лабіринту та перебування в ньому, скорочення середньої тривалості одного епізоду перебування на платформі між рукавами лабіринту та зниження дослідницької активності (зменшення числа зазирань під відкриті рукави лабіринту.

Висновки. Аналізом результатів дослідження доведено, що після моделювання у мишей легкої вибухової черепно-мозкової травми у них виникає стан підвищеної тривожності, прояви якого зберігаються мінімум 2 місяці.

БАЗОВИЙ РІВЕНЬ МЕТАБОЛІЗМУ ЯК ПРЕДИКТОР МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ

2026-01-13T15:15:21+02:00

Базовий рівень метаболізму (БРМ) вважається ключовим метаболічним компонентом, що зумовлює стан здоров’я, однак його значення за умов метаболічного синдрому точно не визначено, а наявні дані контроверсійні.

Мета. Оцінити базовий рівень метаболізму за умов метаболічного синдрому у пацієнтів без клінічних маніфестацій кардіоваскулярних та інших хвороб.

Матеріал та методи. У 45 осіб без скарг та клінічних проявів серцево-судинних хвороб і цукрового діабету проведена біоімпедансметрія та визначено основні параметрі вуглеводного, ліпідного та пуринового обмінів. Обстежені були поділені на групу без метаболічного синдрому (6 чоловіків, 11 жінок; середній вік 39,82 рр., відношення обводу талії (ОТ) до зросту 0,47) та з метаболічним синдромом (20 чоловіків, 8 жінок; вік 52,75 рр.; ОТ/зріст 0,63; усі р<0,05). Результати опрацьовано статистично з кореляційним та шансовим аналізами, рівень істотності р<0,05.

Результати. В осіб з метаболічним синдромом БРМ був істотно вищим, ніж за його відсутності (17,34 проти 14,47 ккал/добу, р<0,05). Збільшення БРМ виявилось істотним предиктором розвитку метаболічного синдрому: значення >17 збільшувало його ймовірність у 10,0 разів (чутливість 57,1%; специфічність 88,2%), а рівень нижче 14,5 - зменшувало у 3,7 разів (чутливість 21,4% та специфічність 47,1%). БРМ прямо асоціювався з параметрами ліпідно-вуглеводного метаболізму та стеатозу печінки (усі р<0,05).

Висновки. В осіб без клінічних проявів кардіоваскулярних хвороб та цукрового діабету базовий рівень метаболізму збільшувався за умов метаболічного синдрому та може бути предиктором його розвитку за умов перевищення 17 ккал/добу.

ДИНАМІКА ЗМІН МОРФОДЕНСИТОМЕТРИЧНИХ ПАРАМЕТРІВ ВЕЛИКОКЛІТИННИХ НЕЙРОНІВ ПРИШЛУНОЧКОВОГО ЯДРА ГІПОТАЛАМУСА ЩУРІВ ЗА РІЗНОГО СВІТЛОВОГО РЕЖИМУ

2026-02-19T13:02:52+02:00

Мета дослідження – з’ясувати динаміку змін морфоденситометричних параметрів нейронів задньобічного великоклітинного суб’ядра пришлуночкового ядра гіпоталамуса щурів за різного світлового режиму.

Матеріал та методи. Експерименти виконано на самцях білих щурів, яких поділено на три групи (у кожній по дві підгрупи) у денний та нічний періоди доби. Тварин утримували 14 діб за умов режиму освітлення 12.00С:12.00Т; світлового стресу 24.00С:00Т; світлової депривації 00С:24.00Т. Морфоденситометричний аналіз нейронів гіпоталамуса щурів проводили з використанням комп’ютерної системи цифрового аналізу зображення серії VIDAS-386 (Kontron Elektronik, Німеччина) у видимому спектрі. Кількісні параметри площі нейронів, їхніх ядер та ядерець, вмісту РНК у цитоплазмі клітин, їхніх ядрах і ядерцях отримували в напівавтоматичному режимі за допомогою ліцензованого програмного забезпечення. Для встановлення вірогідності відмінностей значень використовували критерій Стьюдента (t).

Результати. Морфометричним обчисленням показників нейронів задньобічного великоклітинного суб’ядра пришлуночкового ядра гіпоталамуса щурів встановлено вірогідне зменшення площі тіла нейрона на 11,24 % внаслідок зменшення площі його ядра на 13,80 %, ядерця – на 10,54 % та цитоплазми на 7,80 % щодо аналогічних показників, одержаних о 14.00 год.

При світловій депривації у групі щурів, зразки яких відбирали в денний період спостереження реєстрували пригнічення функціональної та синтетичної спроможності нейронів задньобічного великоклітинного суб’ядра пришлуночкового ядра гіпоталамуса щодо показників о 02.00 год.

Аналізуючи морфофункціональну активність нейронів задньобічного великоклітинного суб’ядра пришлуночкового ядра гіпоталамуса тварин, що зазнали світлового стресу, о 02.00 год відмічено вірогідне зростання площі тіла нейрона на 9,32% щодо показника в групі тварин, які перебували за стандартного режиму освітлення. Вказана картина спричинена вірогідним збільшення площі ядра нейрона на 16,59%, а також його ядерця на 27,07%. Встановлено і вірогідне зростання ядерно-цитоплазматичного співвідношення, що зумовлено вірогідним зниженням питомого об’єму цитоплазми на 6,41% і зменшення в ній рівня концентрації РНК на 7,91%.

Висновки. 1. За світлового режиму 12.00С:12.00Т простежується зростання морфофункціональної активності нейронів задньобічного великоклітинного суб’ядра пришлуночкового ядра гіпоталамуса щурів у денний період з найбільшими показниками близько 14.00 год. 2. За умов світлової депривації спостерігали виражений десинхроноз функціональної активності досліджуваних нейронів та інверсію максимальних показників з денного на нічний проміжок спостереження. 3. При світловому стресі виявлено згладженість відмінностей між показниками, отриманими о 14.00 год та 02.00 год, а також вірогідне зростання площ компонентів нейронів задньобічного великоклітинного суб’ядра пришлуночкового ядра гіпоталамуса о 02.00 год.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ У ВИЩОМУ МЕДИЧНОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ

2026-04-21T16:58:20+03:00

Мета дослідження – проаналізувати роль індивідуального стилю педагогічного
спілкування в ефективності педагогічної діяльності, її впливу на
інтелектуальний та особистісний розвиток студентів медичних університетів
та професійну самореалізацію викладача.
Висновки. 1. Вивчення особливостей педагогічного спілкування у вищому
медичному навчальному закладі дозволяє більш детально ознайомитися з впливом
викладача на інтелектуальний та особистісний розвиток студентів. 2. Аналіз
наукової інформації щодо особливостей індивідуального стилю педагогічного
спілкування вказує на ефективність такого виду педагогічної діяльності та
залежність її від морально-емоційного стану, задоволеності викладача собою,
своєю діяльністю, професійної самореалізації.

ІНТЕГРОВАНІ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ У ПОДОЛАННІ ДЕМОГРАФІЧНИХ ЗМІН ІЗ ПОЗИЦІЙ ВІТЧИЗНЯНОГО ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2026-02-15T16:52:30+02:00

Європейський Союз (ЄС) переживає тривалі демографічні зміни, що характеризуються низькою народжуваністю, старінням населення, скороченням чисельності населення працездатного віку та поглибленням територіальних дисбалансів. Ці тенденції створюють взаємопов’язані виклики для систем охорони здоров’я, довготривалого догляду (long-term care, LTC), соціального захисту та кадрового забезпечення сфери догляду.

Мета -окреслення домінуючих політичних рамок і заходів реагування на демографічні зміни в Європі з акцентом на медичні та соціальні шляхи подолання викликів.

У статті узагальнено ключові політичні документи та аналітичні звіти на рівні ЄС за 2020–2024 роки з метою окреслення домінуючих політичних рамок і заходів реагування на демографічні зміни з особливим акцентом на медичні та соціальні шляхи. Документи засвідчують, що ЄС просуває інтегровані пакети політик, які поєднують: 1) підтримку сімей та раннього дитячого розвитку (зокрема, ранню освіту і догляд за дітьми – ECEC), 2) заходи з забезпечення балансу між роботою та особистим життям і гендерної рівності, 3) стратегії здорового й активного старіння, 4) реформування системи довготривалого догляду та посилення кадрового потенціалу, 5) політику розвитку навичок і підвищення участі у ринку праці, а також 6) міграційні та інтеграційні заходи з орієнтацією на справедливість.

Висновки. Наскрізними темами, що лежать в основі демографічної сталості, є зміцнення здоров’я, профілактика протягом усього життєвого циклу та підвищення стійкості систем догляду.

НАБРЯК КВІНКЕ, АСОЦІЙОВАНИЙ З ТЕРАПІЄЮ МОКСИФЛОКСАЦИНОМ ПРИ НЕГОСПІТАЛЬНІЙ ПНЕВМОНІЇ: КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

2026-01-12T17:09:22+02:00

Вступ: Ангіоневротичний набряк, або набряк Квінке, – це гостра алергічна реакція, що характеризується раптовим набряком шкіри, підшкірної клітковини та/або слизових оболонок. Лікарсько-індукований ангіоневротичний набряк трапляється рідко, проте може становити загрозу для життя.

Клінічний випадок: Ми повідомляємо про 55-річного чоловіка з негоспітальною пневмонією, у якого під час терапії моксифлоксацином розвинувся ангіоневротичний набряк. Пацієнт первинно скаржився на гарячку, продуктивний кашель, біль у лівій половині грудної клітки та задишку. В анамнезі - артеріальна гіпертензія, яку лікували лізиноприлом у дозі 5 мг перорально один раз на добу. Лабораторні показники виявили підвищення рівнів печінкових ферментів, креатинкінази та помірні зміни з боку нирок. На 7-му добу госпіталізації у пацієнта виник гострий ангіоневротичний набряк, який було успішно куповано внутрішньовенним введенням дексаметазону, гепарину та фуросеміду.

Висновки: Лікарям слід бути пильними щодо розвитку ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які отримують фторхінолони, особливо при одночасному застосуванні інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Раннє розпізнавання та своєчасне лікування є ключовими для запобігання серйозним ускладненням.