Клінічна та експериментальна патологія

ДЕЗАДАПТАЦІЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ ПРИ ІНТЕНСИВНИХ ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕННЯХ: ПАТОГЕНЕТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ТА МЕТАБОЛІЧНА КОРЕКЦІЯ (OГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

В.В. Безугла — 2026-05-31

Спорт вищих досягнень потребує тривалих та інтенсивних навантажень, які поряд із формуванням «серця спортсмена» можуть провокувати ранні прояви дезадаптації серцево‑судинної системи. В статті розглянуті та проаналізовані механізми дезадаптації дозволяють своєчасно розробляти профілактичні та терапевтичні стратегії, спрямовані на збереження здоров’я спортсменів і попередження розвитку ускладнень.

Мета дослідження — узагальнити сучасні уявлення про механізми дезадаптації серцево‑судинної системи при інтенсивних фізичних навантаженнях та оцінити можливості метаболічної корекції, зокрема із застосуванням препарату Кардонат, для підтримання адаптаційного потенціалу міокарда.

Висновки. Дезадаптація серцево‑судинної системи у спортсменів (зумовлена впливом тривалих та надінтенсивних фізичних навантажень) є багатофакторним процесом, що включає енергетичні, оксидативні, нейрогуморальні та імунозапальні механізми. Застосування полікомпонентних метаболічних засобів, зокрема Кардонату, відкриває можливості для корекції цих порушень. L-карнітин, лізин – попередник L-карнітину, коферментні форми ціанокобаламіну, тіаміну (кокарбоксилаза) і піридоксину (піридоксаль-5-фосфат), що входять до його складу, одночасно впливають на кілька ключових ланок клітинної енергетики: забезпечують ефективність β‑окиснення та синтезу АТФ, регулюють співвідношення вільного коензиму‑А та ацил‑коензим‑А сполук, знижують оксидативний стрес, покращують мітохондріальну функцію. Лізин та коензими вітамінів групи В, забезпечують можливості для синтезу ендогенного карнітину, приймають безпосередню участь у ферментативних реакція вуглеводного, ліпідного й білкового обмінів, сприяючи підвищенню толерантності до фізичного навантаження. Таким чином, препарат сприяє оптимізації енергетичного метаболізму та підтриманню функціональної стабільності серцево‑судинної системи.

ІННОВАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ НОРМАЛІЗАЦІЇ МІОФУНКЦІЇ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ МЕТОДУ НЕЙРОМ’ЯЗОВОЇ ДЕПРОГРАМАЦІЇ FROGGYMOUTH (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Л.Г. Гринкевич — 2026-05-31

У статті проведено критичний аналіз сучасних стратегій корекції орофаціальних міофункціональних розладів (ОМР). Особлива увага приділена переходу від традиційної міогімнастики до методів нейром’язової депрограмації, зокрема із застосуванням апарату Froggymouth. Визначено роль міофункціональної стабільності у забезпеченні результативності ортодонтичного лікування.

ОБГРУНТУВАННЯ МОДЕЛІ МОНІТОРИНГУ ІНТЕГРАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

М.Д. Дячук — 2026-05-31

Мета роботи. Розробити модель моніторингу інтеграції медичної допомоги, визначити індикатори моніторингу як складову підтримки прийняття управлінських рішень з покращення якості медичної допомоги.

Матеріал і методи. Дослідження виконано на основі аналізу наукових джерел (15 публікацій із баз даних PubMed та NICE) із застосуванням методу системного підходу, бібліографічного, аналітичного, описового моделювання та узагальнення. Використано проблемно-орієнтований підхід до визначення інформаційних потреб керівників.

Результати. На основі аналізу сучасних наукових джерел визначено основні характеристики інтеграції медичної допомоги, зокрема безперервність, координацію, пацієнтоорієнтованість, використання стандартів медичної допомоги і клінічних маршрутів пацієнта, розвиток інформаційних систем, міжпрофесійну і міжсекторальну взаємодію, організаційну культуру та фінансове забезпечення. Запропоновано систему індикаторів моніторингу інтеграції, згрупованих за напрямами нормативної, функціональної, організаційної, професійної та клінічної інтеграції. Визначено можливі джерела отримання інформації для моніторингу: адміністративні та медичні бази даних, результати соціологічних досліджень, нормативно-правові документи, та підходи до періодичності її збору. Розроблено функціонально-структурну модель моніторингу інтеграції медичної допомоги, що включає три основні стадії: планування моніторингу, збір та обробку інформації, аналіз результатів із подальшим використанням для прийняття управлінських рішень. Отримані результати можуть бути використані керівниками закладів охорони здоров’я та органами управління охороною здоров’я для підвищення ефективності інтеграції медичної допомоги та покращення якості медичних послуг.

Висновки. Інтеграція медичної допомоги є ключовим напрямом підвищення якості медичних послуг. Запропонований підхід до визначення інформаційних потреб керівників та система індикаторів моніторингу інтеграції створюють основу для прийняття ефективних управлінських рішень і можуть бути адаптовані до умов конкретного закладу або регіону.

ТЕРАПЕВТИЧНА ГІПОТЕРМІЯ В НЕВІДКЛАДНІЙ КАРДІОЛОГІЇ: СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ, РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

О.П. Микитюк — 2026-05-31

Актуальність. Керована терапевтична гіпотермія розглядається як потенційний засіб кардіопротекції, однак її клінічна ефективність залишається суперечливою, а можливість досягнення швидкого, селективного та точно контрольованого охолодження в умовах невідкладної кардіології - обмеженою. У цьому контексті термоелектричні технології постають як перспективний підхід, що дозволяє реалізувати локальний і динамічно керований тепловий вплив без необхідності системного охолодження.

Мета. Проаналізувати сучасні уявлення про роль керованої гіпотермії у кардіології з акцентом на патофізіологічні механізми, клінічні результати та еволюцію фізичних підходів до температурного контролю.

Матеріали і методи. Проведено аналітичний огляд сучасної літератури (експериментальні дослідження, рандомізовані клінічні випробування, метааналізи), а також інженерних публікацій, присвячених методам локального температурного впливу.

Результати. Показано, що попри переконливі експериментальні дані щодо кардіопротекторного ефекту гіпотермії, клінічні дослідження не продемонстрували стабільного зменшення розміру інфаркту чи покращення прогнозу при системному охолодженні. Основними обмеженнями є недостатня швидкість досягнення цільової температури та відсутність селективного впливу на зону ішемії. Сучасні дослідження зміщують фокус у бік локального і контрольованого температурного впливу, зокрема із застосуванням нових інженерних підходів. У цьому контексті термоелектричні технології розглядаються як перспективна платформа, що забезпечує можливість швидкого, локального та керованого переносу тепла, хоча їх клінічна реалізація наразі залишається обмеженою.

Висновки. Ефективність гіпотермії в кардіології визначається не стільки самим фактом зниження температури, скільки його своєчасністю, локальністю та керованістю. Перехід від системного охолодження до прецизійного контролю теплового мікросередовища міокарда є ключовим напрямком подальших досліджень.

ВПЛИВ ЕКСТРЕМАЛЬНОГО БОЙОВОГО СТРЕСУ ВИСОКОЇ ІНТЕНСИВНОСТІ НА ТРАНСФОРМАЦІЮ ОСОБИСТОСТІ: ВІД ДЕЗАДАПТАЦІЇ ДО ПОСТТРАВМАТИЧНОГО ЗРОСТАННЯ

О.С. Юрценюк — 2026-05-31

В умовах сучасних збройних конфліктів високої інтенсивності проблема пролонгованого впливу бойового стресу на психіку комбатантів набуває критичного значення. Зростання кількості військовослужбовців та ветеранів із глибокими змінами характеру вимагає перегляду класичних уявлень про психотравму та виходу за межі концепції ізольованого посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Розуміння того, як екстремальний досвід перебудовує ядро особистості, є необхідним для розробки ефективних програм реабілітації.

Мета роботи – систематизувати сучасні наукові дані щодо психологічних та нейробіологічних механізмів трансформації особистості під впливом екстремального бойового стресу, проаналізувавши континуум наслідків: від дезадаптації до посттравматичного зростання.

Висновки. Екстремальний бойовий стрес ініціює системну трансформацію особистості, що розгортається у вигляді нелінійного континууму між глибокою дезадаптацією (комплексний ПТСР, моральна травма) та адаптивним посттравматичним зростанням. Ключовим модератором, який діє як психологічний каталізатор та дозволяє психіці конвертувати травматичний досвід у підвищення резильєнтності, виступає сприйнята надія. Відповідно, програми реабілітації мають змістити фокус із простої редукції симптомів тривоги на комплексні стратегії реінтеграції ідентичності, подолання ціннісних конфліктів та цілеспрямоване культивування надії.

ГІСТОМОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТОВСТОЇ КИШКИ У ДІТЕЙ ІЗ УРОДЖЕНИМ ПОДОВЖЕННЯМ СИГМОПОДІБНОЇ ОБОДОВОЇ КИШКИ (ДОЛІХОСИГМОЮ) ТА ЇХ ДІАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Г.Б. Боднар — 2026-05-31

Доліхосигма є однією з найбільш поширених анатомічних аномалій товстої кишки у дітей та важливим чинником формування хронічного органічного запору. Тривале порушення пасажу кишкового вмісту супроводжується структурною перебудовою стінки товстої кишки, однак морфологічні механізми прогресування патологічного процесу залишаються недостатньо вивченими. Особливої актуальності набуває пошук сучасних неінвазивних методів оцінки морфофункціонального стану товстої кишки d дітей.

Мета роботи - вивчити гістоморфологічні та ультраструктурні особливості стінки товстої кишки у дітей із доліхосигмою та оцінити діагностичні можливості поляризаційної лазерної мікроскопії копрофільтрату.

Матеріал і методи дослідження. Обстежено дітей із хронічним органічним запором, зумовленим доліхосигмою. Використано клінічні, ендоскопічні, гістологічні, електронномікроскопічні та поляризаційно-лазерні методи дослідження. Критерії включення пацієнтів у дослідження: діти віком від 10 до 15 років; верифікований діагноз уродженого подовження сигмоподібної ободової кишки (доліхосигми), підтверджений комплексом клініко-анамнестичних, ендоскопічних (ректороманоскопія, фіброколоноскопія) та рентгенологічних (іригографія) методів дослідження; наявність хронічного кологенного (органічного) запору різного ступеня компенсації; можливість забору зразків фекалій для виготовлення шарів копрофільтрату та проведення неінвазивної поляризаційної лазерної мікроскопії; наявність письмової інформованої згоди батьків (або офіційних представників).Критерії виключення: наявність інших уроджених або набутих анатомічних та функціональних аномалій товстої кишки, що супроводжуються запорами; наявність соматичних захворювань, які є первинною причиною хронічного запору; гострі кишкові інфекції або інші гострі інфекційні/соматичні захворювання, перенесені протягом останніх 4 тижнів до моменту обстеження або забору біоматеріалу; наявність попередніх оперативних втручань на органах черевної порожнини та малого таза, які могли спричинити злукову хворобу та вторинне механічне порушення пасажу кишкового вмісту; відкликання згоди батьками або офіційними представниками дитини.Проведено аналіз операційного матеріалу у 20 дітей віком 10-15 років із декомпенсованим перебігом захворювання. Оцінено структурні зміни слизової оболонки, м’язового шару, мікроциркуляторного русла та нервово-м’язового апарату товстої кишки. Також виконано статистичний аналіз параметрів локальної деполяризації шарів копрофільтрату.Усі дослідження виконали з дотриманням основних положень Законів України № 2801-XII та № 3447-IV, ICH GСР (1996-2016 рр.), Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення наукових медичних досліджень за участі людини (1964-2013 рр.), Конвенцій Ради Європи про права людини та біомедицину (від 04.04.1997 р.), Директиви Європейського Союзу 2010/63/EU, наказів МОЗ України № 690 від 23.09.2009 р., № 944 від 14.12.2009 р. і наказу МОН № 249 від 01.03.2012 р.

Стаття є фрагментом НДР кафедри педіатрії та медичної генетики Буковинського державного медичного університету «Удосконалення діагностики, лікування та прогнозування захворювань шлунково-кишкового тракту в дітей», № 0123U102018, 1.01.2023 – 31.12.2027 рр.

Результати. У дітей із доліхосигмою виявлено прогресивні морфологічні зміни всіх шарів стінки товстої кишки: хронічне неспецифічне запалення, дистрофію епітелію, набряк і фіброз підслизової основи, порушення мікроциркуляції, міоцитоліз гладеньких міоцитів та дегенеративні зміни нервових структур. Вираженість патологічних змін зростала залежно від тривалості захворювання та ступеня декомпенсації. Поляризаційна лазерна мікроскопія копрофільтрату продемонструвала високу інформативність у виявленні морфофункціональних порушень товстої кишки, а найбільшу діагностичну цінність мали статистичні моменти 3-4-го порядків.

Висновки. Доліхосигма у дітей супроводжується глибокою структурною перебудовою стінки товстої кишки, що є морфологічною основою хронічного порушення її моторно-евакуаторної функції. Вторинні дистрофічно-дегенеративні зміни сприяють прогресуванню клінічних проявів та формуванню резистентності до консервативного лікування. Поляризаційна лазерна мікроскопія копрофільтрату є перспективним неінвазивним методом ранньої діагностики та моніторингу патологічних змін товстої кишки у дітей із доліхосигмою.

ПРОГНОСТИЧНА ЗНАЧУЩІСТЬ ДИНАМІКИ КУТА QRS/T: НОВІ МОЖЛИВОСТІ ПРОГНОЗУВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕРАПІЇ

В.К. Тащук — 2026-05-31

Електрофізіологічна нестабільність міокарда на ранніх етапах лікування є ключовим чинником розвитку аритмогенних ускладнень. Просторовий кут QRS/T електрокардіограми розглядається як інтегральний маркер дисперсії реполяризації та електричної гетерогенності, що має значну прогностичну цінність.

Мета роботи – оцінити прогностичну значущість динаміки показника кута QRS/T на ранньому етапі терапії та визначити його оптимальне порогове значення для стратифікації пацієнтів із гіпертонічною хворобою та ішемічною хворобою серця за ризиком електрофізіологічної нестабільності.

Матеріал і методи. У дослідження включено 30 пацієнтів, яким проводили стандартну ЕКГ (12 відведень) на вихідному етапі, через 1 та 3 місяці лікування. Додатково виконували холтерівське моніторування ЕКГ, ехокардіографію, лабораторні дослідження та оцінку якості життя за EQ‑5D/EQ‑VAS. Динаміку ΔQRS/T оцінювали як різницю між послідовними вимірами; для визначення прогностичної здатності застосовували ROC‑аналіз, а для виявлення незалежних предикторів – багатофакторний логістичний регресійний аналіз. Дослідження проведене відповідно до положень Гельсінської декларації та було схвалене локальним етичним комітетом (протокол №). Усі пацієнти надали письмову інформовану згоду. Критеріями включення були: вік 30-80 років, стабільна форма ІХС, дифузний кардіосклероз та ГХ (ускладнена або неускладнена форма). Критеріями виключення визначено: фібриляцію передсердь та порушення внутрішньошлуночкової провідності. Статистичну обробку даних проводили для кількісних змінних із визначенням середніх значень (M), стандартної похибки (m), для якісних показників – абсолютних та відносних (%) частот, нормальність розподілу перевіряли за критерієм Shapiro-Wilk і у випадку нормального розподілу застосовували t‑тест Стьюдента, при його відсутності – непараметричні (Mann-Whitney U‑тест), для порівняння якісних змінних використовували χ²‑тест Пірсона. Зв’язки між показниками оцінювали за допомогою кореляційного аналізу (коефіцієнт Пірсона або Спірмена залежно від типу даних). Прогностичну здатність ΔQRS/T визначали за допомогою ROC‑аналізу з розрахунком площі під кривою (AUC) та оптимального порогового значення за індексом Youden. Для виявлення незалежних предикторів несприятливої динаміки ΔQRS/T застосовували багатофакторний логістичний регресійний аналіз. Результати наведено у вигляді відношення шансів (ВШ) з 95% довірчим інтервалом (CI). Статистично значущими вважали результати при p < 0,05.

Результати. Встановлено, що ΔQRS/T є чутливим маркером ранньої електрофізіологічної нестабільності міокарда. Позитивна динаміка кута асоціювалася зі сприятливим клінічним перебігом (зниження екстрасистолії, підвищення фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ), зменшення індексу співвідношення нейтрофілів до лімфоцитів (Neutrophil-to-Lymphocyte Ratio (NLR)), тоді як його збільшення або відсутність змін – із підвищеним аритмогенним ризиком. ROC‑аналіз підтвердив добру прогностичну здатність ΔQRS/T (AUC=0,816), оптимальний cut‑off становив −0,27. Багатофакторний аналіз засвідчив незалежну роль частоти екстрасистол, ФВЛШ та NLR у формуванні несприятливої динаміки ΔQRS/T.

Висновки. ΔQRS/T може бути використаний як інтегральний ранній маркер електрофізіологічної нестабільності та предиктор аритмогенних ускладнень у пацієнтів із гіпертонічною хворобою та ішемічною хворобою серця. Його включення до комплексних прогностичних моделей має перспективу для підвищення точності стратифікації ризику та довгострокового прогнозування.

ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ СИСТЕМИ ЛІПОПЕРОКСИДАЦІЯ-АНТИОКСИДАНТНИЙ ЗАХИСТ У РЕСПІРАТОРНІЙ ЗОНІ ЛЕГЕНЬ ТА КРОВІ ЩУРІВ З ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИМ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ

М.І. Гринюк — 2026-05-31

Окиснювальний стрес (ОС) вважається провідним патогенетичним фактором
розвитку та прогресування цукрового діабету (ЦД). Враховуючи, що
респіраторний відділ легень через своє функціональне призначення постійно існує
в середовищі особливо інтенсивного окисно-відновного метаболізму, роль ОС у
його ушкодженні набуває особливого значення. Однак через складну фізіологію
дихальної системи, механізми, що лежать в основі діабет-асоційованого
ураження легень, залишаються недостатньо вивченими та потребують
подальшого дослідження.
Мета роботи – з’ясувати вплив цукрового діабету на інтенсивність
ліпопероксидації та активність ферментів антиоксидантного захисту у
респіраторній зоні легень та крові щурів.
Матеріал і методи. Дослідження здійснене на шестимісячних нелінійних білих
самцях щурів. ЦД діабет 2-го типу моделювали утриманням щурів на
високожировій дієті протягом чотирьох тижнів, після чого однократно
внутрішньоочеревинно вводили розчин стрептозотоцину (Sigma, США, 40 мг на
1 кг маси тіла) у цитратному буфері двомісячним білим нелінійним
лабораторним самцям щурів. Контрольну групу формували з тварин того ж віку,
яким уводили цитратний буфер в аналогічному об’ємі. Рівень глікемії визначали
глюкозооксидазним методом. Через чотири місяці при підтвердженні діабету
(рівень глікемії вище 10 ммоль/л) тварин виводили з експерименту декапітацією
під наркозом (каліпсол, 70 мг/кг маси тіла). Легені забирали на холоді та фіксували
в рідкому азоті. У гомогенатах респіраторної зони легень та плазмі крові
визначали вміст продуктів пероксидного окиснення ліпідів (ПОЛ) – дієнових
кон’югатів (ДК) та малонового альдегіду (МА), а також активність каталази,
супероксиддисмутази (СОД), глутатіонпероксидази (ГПО). Експериментальні
втручання та евтаназію тварин здійснювали, дотримуючись основних положень
GLP (1981 р.) Конвенції Ради Європи про охорону хребетних тварин, що
використовують в експериментах та інших наукових цілях, від 18.03.1986 р.;
Директиви ЄЕС № 609 від 24.11.1986 р. і Наказу МОЗ України № 690 від
23.09.2009 р. Проведення експериментів погоджено і затверджено комісією з
питань біоетики Буковинського державного медичного університету, протокол
№. 1 від 21 вересня 2023 року. Результати досліджень опрацьовано за допомогою
пакета прикладних програм “Statistica (“Statsoft”, США). За тестом ШапіроУілка групи порівняння мали нормальний розподіл. Статистичну значимість
відмінностей оцінювали за t-критерієм Стьюдента для незалежних виборок. Дані
представлені у вигляді середніх арифметичних та стандартного відхилення.
Робота виконана у межах НДР кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата
«Механізми нейроімуноендокринної взаємодії, фактори ризику їх дизрегуляції та
можливості фармакологічної корекції». Номер держреєстрації – 0124U002609
прикладна.
Результати. У респіраторній зоні легень щурів із ЦД встановлено посилення
інтенсивності ліпопероксидації за вищими, ніж у контролі, показниками як
первинних продуктів ПОЛ – ДК, так і вторинних – МА на 14,6 та 55,5%
відповідно. Показано також достовірно нижчу активності СОД (на 41 %) та
глутатіонпероксидази (на 20 %) на тлі вищої (на 15,3 %) активності каталази
порівняно з показниками у тварин групи контролю, що у сукупності засвідчує
наявність за умов чотиримісячного ЦД у щурів істотного ураження легеневої
тканини. У крові щурів із ЦД визначено вищий, ніж у контролі вміст ДК та МА
(на 59 та 57 % відповідно), нижчу активність СОД (на 40 %), ГПО (на 25 %),
каталази (на 18%), що демонструє більш суттєве зміщення складових системи
ліпопероксидація-антиоксидантний захист у бік посилення ПОЛ у крові порівняно з легенями.
Висновки. 1. Чотиримісячний експериментальний цукровий діабет у щурів
посилює інтенсивність пероксидного окиснення ліпідів у респіраторній зоні легень
та крові, що підтверджується вищим, ніж у тварин групи контролю, вмістом
дієнових кон’югатів та малонового альдегіду на 15 та 56 % і 59 та 57 %
відповідно, а також спричиняє депресію антиоксидантних ферментів, найбільш
суттєво – супероксиддисмутази. 2. Ознаки оксидативного стресу більш вагомі у
крові порівняно з легенями за рахунок більшого вмісту дієнових кон’югатів та
тотального зниження активності досліджених ферментів антиоксидантного
захисту.

ПРОФІЛАКТИКА ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОЇ КИШКОВОЇ НЕПРОХІДНОСТІ ПІСЛЯ ПЛАСТИКИ ВЕНТРАЛЬНОЇ ГРИЖІ

М.М. Дроняк — 2026-05-31

Резюме. Післяопераційна кишкова непрохідність в післяопераційному періоді з приводу вентральних гриж залишається одним із найчастіших ускладнень.

Метою цього дослідження було порівняти ймовірність кишкової непрохідності залежно від розміщення сітки (внутрішньоочеревинно або позаочеревинно) при герніопластиці вентральної грижі. Пацієнтів розділили на дві групи: внутрішньоочеревинну групу (сітка встановлена лапароскопічно або відкритим доступом) та екстра очеревинну групу. Раннім ускладненням було виникнення кишкової непрохідності, що вимагало госпіталізації та було підтверджено рентгенологічно. У період з березня 2015 року по липень 2025 року до дослідження було включено 318 пацієнтів, з яких 99 пацієнтів були в групі з екстраперитонеальним розміщенням сітки (71 сітка встановлена преперитонеально та 28 встановлена ретром'язово) та 219 пацієнтів в групі з внутрішньоочеревинним розміщенням сітки (175 пацієнтів прооперовано лапароскопічно проти 44 пацієнтів прямим доступом). У трьох пацієнтів спостерігався епізод гострої кишкової непрохідності, без різниці між двома групами (p = 0,245), хоча кишкова непрохідність виникла в групі внутрішньоочеревинного введення та лапароскопічного доступу (1,7% пацієнтів, прооперованих лапароскопічно). Кишкова непрохідність виникла через 1 місяць, 2 роки та 3 роки. Не було різниці щодо рецидивів або післяопераційного хронічного болю. У групі екстраперитонеального розміщення сітки було більше сером та сітчастих інфекцій ( p < 0,05). Двоє пацієнтів, прооперованих лапароскопічно, мали невиявлені пошкодження кишечника, що спонукало до екстреного хірургічного втручання з приводу перитоніту. Не було виявлено статистично значущої різниці щодо кишкової непрохідності між внутрішньоочеревинним та екстраперитонеальним розміщенням сітки, але всі випадки обструкції сталися в групі внутрішньоочеревинного розміщення. Вісцеральні ураження залишаються основним ускладненням лапароскопічного доступу, яким не слід нехтувати.

УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКОВОЇ ПАРЕНХІМИ ПРИ ІНФЕКЦІЙНОМУ МОНОНУКЛЕОЗІ РІЗНОЇ ЕТІОЛОГІЇ У ДІТЕЙ

Л.А. Іванова — 2026-05-31

Анотація. Метою роботи було визначити діагностичну цінність запального ураження паренхіми печінки у дітей у виявленні ЕБВ етіології інфекційного мононуклеозу.

Матеріал та методи. Критерії входження у дослідження: вік до 18 років; наявність клінічної симптоматики інфекційного мононуклеозу; наявність поінформованої згоди на обробку інформації. Критерії не входження: вік 18 років і старше; відсутність клінічної симптоматики інфекційного мононуклеозу, поінформованої згоди батьків та пацієнтів на обробку інформації; наявність захворювань, які імітують перебіг інфекційного мононуклеозу. І клінічну групу сформували 37 дітей, хворих на ЕБВ серелогічно підтверджений інфекційний мононуклеоз, до другої (II) клінічної групи увійшов 31 пацієнт, хворий на інфекційний мононуклеоз іншої етіології. Дослідження проведено з дотриманням основних положень біоетики відповідно до принципів Гельсінської декларації. Кількісні показники представлено у вигляді середнього арифметичного значення та стандартної похибки (M±m). Оцінку достовірності відмінностей між середніми величинами у незалежних вибірках здійснювали за t-критерієм Стьюдента, порівняння частотних показників у групах – за критерієм φ. Для всіх видів аналізу статистично значущими вважали відмінності при рівні р<0,05. Отримані результати аналізувалися з використанням принципів описової статистики, біостатистики та клінічної епідеміології з визначенням діагностичної цінності та показників клінічно-епідеміологічного ризику. Дослідження є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб «Сучасні епідеміологічні, клініко-параклінічні та діагностичні особливості найбільш поширених запальних захворювань інфекційної та неінфекційної природи у дітей», № державної реєстрації 0122U002208.

Результати. На підставі обстеження 68 госпіталізованих дітей, хворих на інфекційний мононуклеоз різної етіології встановлено, що у частини пацієнтів захворювання супроводжувалося збільшенням розмірів та запальним ураженням печінкової тканини. Так, вірогідно частіше ознаки ультразвукові ознаки збільшення печінки виявилися притаманними для дітей, хворих на інфекційний мононуклеоз ЕБВ етіології, ніж у пацієнтів що страждали на мононуклеоз іншої етіології. Поряд із віковими референтними показниками загального білірубіну та його фракцій, у дітей з інфекційним мононуклеозом ЕБВ-етіології спостерігається достовірно вища активність трансаміназ порівняно з пацієнтами, хвороба яких зумовлена іншими інфекційними агентами. Підвищення рівня трансаміназ встановлено у 72% хворих І клінічної групи та лише у 13% дітей групи порівняння (рφ<0,05).

Висновки. Дітям, хворим на інфекційний мононуклеоз ЕБВ етіології, притаманним було вірогідно частіше збільшення печінки та селезінки за результатами сонографічного обстеження та активності трансаміназ, за даними біохімічного дослідження сироватки крові. Клінічні та лабораторні показники ураження печінки та селезінки у верифікації ЕБВ етіології інфекційного мононуклеозу виявилися достатньо специфічними - більше 86% (гіпертрансфераземія) або високо чутливими - 93% (гепато/спленомегалія), що, дозволяло їх використовувати із зазначеною метою лише в комплексі між собою та/або з іншими маркерами.

ВИВЧЕННЯ ЧИННИКІВ ВИНИКНЕННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ ТКАНИН ПАРОДОНТА У ДІТЕЙ НА ТЛІ СОМАТИЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ

Т.С. Кіцак — 2026-05-31

Резюме. Провідним етіопатологічним чинником розвитку запального процесу в яснах є мікрофлора ротової порожнини, яка реалізує свою патогенну дію у випадку створення сприятливих місцевих та загальних умов. У дітей ці умови, як правило, спричинені надмірними зубними відкладеннями як унаслідок недостатньої гігієни ротової порожнини, так і за наявності уражень твердих тканин зубів, оклюзійних порушень тощо [1-3].

Для комплексного розуміння проблеми нами проаналізовано основні місцеві чинники ризику розвитку гінгівіту в дітей та проведено оцінку аліментарних, соціально-поведінкових і профілактичних заходів у групах спостереження.

У дітей із дифузним нетоксичним зобом, як і в соматично здорових, наявні основні пародонтопатогенні фактори, що формують сприятливі умови для виникнення запального процесу в яснах. Водночас гірші показники стану тканин пародонта в цих дітей свідчать про те, що запалення розвивається на тлі морфологічно та функціонально змінених тканин. Імовірним є також порушення місцевих і системних механізмів захисту ротової порожнини при тиреоїдній патології.

Мета дослідження. Встановлення патогенетичних механізмів змін твердих тканин зубів і тканин пародонта у дітей із дифузним нетоксичним зобом на основі комплексної оцінки провідних етіологічних чинників.

Матеріал і методи. Проведено клінічне спостереження за 90 дітьми віком 12 років та 90 дітьми віком 15 років, які страждали дифузним нетоксичним зобом (ДНЗ). Діти були розподілені на підгрупи залежно від ступеня тяжкості тиреопатології: ДНЗ Іа, Іб та ІІ ступенів. Групи контролю склали соматично здорові діти того ж віку.

Висновки. Аналіз чинників ризику розвитку захворювань тканин пародонта показав, що у дітей із дифузним нетоксичним зобом, як і в соматично здорових однолітків, наявні основні пародонтопатогенні фактори, які формують сприятливі умови для ініціації запального процесу в яснах. Водночас суттєво гірші показники стану тканин пародонта у дітей на тлі дифузного нетоксичного зоба свідчать про те, що запальний процес розвивається в умовах морфологічно та функціонально змінених тканин пародонта. Це дає підстави припускати можливе порушення як місцевих, так і системних механізмів захисту ротової порожнини у дітей із тиреопатологією.

АКТИВНІСТЬ СИНДРОМУ ЕНДОГЕННОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ХРОНІЧНИМИ ФОРМАМИ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ ЗА УМОВ РІЗНИХ СТАДІЙ КАРДІОРЕНАЛЬНОГО МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ

М.О. Кондратюк — 2026-05-31

Зменшення функціональної здатності нирок відбувається паралельно зі зростанням активності синдрому ендогенної інтоксикації. Однак про вираженість синдрому ендогенної інтоксикації за умов кардіоренального метаболічного синдрому (КРМс) відомо мало.

Мета – визначити активність синдрому ендогенної інтоксикації у пацієнтів із хронічними формами ішемічної хвороби серця за умов різних стадій кардіоренального метаболічного синдрому.

Матеріали та методи. З дотриманням Гельсингської декларації прав людини було обстежено 108 пацієнтів із хронічними формами ішемічної хвороби серця: 80 чол. та 28 жін., які були розподілені на групи: G0 – без КРМс, G1, G2, G3а, G3b, G4 – залежно від стадії КРМс. Критерії включення до дослідження: верифіковані діагнози ІХС та КРМс, інформована згода, відсутність гострих інфекційних, онкологічних, психічних процесів, загострення супутніх хронічних захворювань, вагітності та лактації, задовільний комплаєнс. Критерії виключення – наявність зазначених процесів, захворювань та станів. Активність синдрому ендогенної інтоксикації визначена фотоколориметричним методом за вмістом молекул середньої маси загальних та на окремих довжинах хвиль у крові та у сечі. Тяжкість синдрому ендогенної інтоксикації визначено за рівнями молекул середньої маси: низька <0,6; помірна 0,6-1,0; висока >1,0 од. Статистичну обробку проводили після створення бази даних в редакторі Microsoft Excel, користуючись методами варіаційної статистики за допомогою пакету "Statistica for Windows 6.0" (Statsoft, USA). Кожну вибірку перевіряли на нормальність розподілу за Гаусом. За умов нормального гаусівського розподілу використовували методи параметричної статистики, цифрові дані подавали як середнє арифметичнє з похибкою (М±m), а істотність відмінностей визначали за t-критерієм Ст’юдента. За статистично значущий рівень істотності відмінностей у показниках приймали р < 0,05. Дослідження здійснювали в межах наукової теми кафедри «Особливості та маркери перебігу внутрішніх хвороб за умов поєднання з метаболічним синдромом та метаболічно-асоційованою жировою хворобою печінки» (№ДР 0122U00016).

Результати. Тяжкість синдрому ендогенної інтоксикації у міру погіршення функції нирок зростала від мінімальних значень за умов відсутності КРМс (G0) та G1 стадії. Вміст молекул середньої маси загальних у крові зростав від значень G0-G1 до рівня G4, при якому він був істотно вищим, ніж в усіх інших групах. Щодо вмісту молекул середньої маси на окремих довжинах хвиль (238, 254, 266, 282), то максимальним він був серед пацієнтів з 3b стадією КРМс (в усіх випадках р_1-3_b<0,05). Фільтрація гідрофільних молекул середньої маси сечі була найвищою за умов G3а-b стадій КРМс.

Висновки. У міру прогресування кардіоренального метаболічного синдрому зростає активність синдрому ендогенної інтоксикації, яка була найвищою за умов G3а-b стадій. Це проявлялося збільшенням молекул середньої маси загальних та на окремих довжинах хвиль у крові і зростанням фільтрації гідрофільних молекул середньої маси сечі.

КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПОШИРЕНІСТЬ ГЕМОФІЛІЇ У ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

М.І. Кривчанська — 2026-05-31

Актуальність дослідження зумовлена тим, що гемофілія належить до орфанних захворювань, про які переважна більшість населення недостатньо обізнана, тому важливим є раннє розпізнавання її симптомів не тільки лікарями, але й пересічними громадянами для попередження небезпечних ризиків, особливо в умовах воєнного стану в країні.

Мета дослідження – проаналізувати наукову літературу з проблеми розладів зсідання крові на прикладі гемофілії, дослідити архівні дані історій хвороб стаціонарних хворих з спадковими розладами факторів зсідання крові, на основі яких провести вивчення поширеності гемофілії у Чернівецькій області та вікових особливостей клінічної симптоматики.

Результати. Відповідно до даних за 2022-2025 роки у Чернівецькій області було зареєстровано 13 хворих на гемофілію А, 3 хворих на гемофілію В, 4 хворих на хворобу Віллебранда, 1 хворий зі спадковим дефіцитом інших факторів. При аналізі показника зареєстрованих у дітей усіх захворювань крові та кровотворних органів у Чернівецькій області було виявлено, що кількість таких дітей знизилась у 1,2 раза. Виявлено, що у 72,2% осіб чоловічої статі віком від 7 до 17 років був обтяжений анамнез щодо порушень зсідання крові, в той же час 5 хворих віком від 0 до 5 років не мали родичів з розладами гемостазу. Було з’ясовано, що частота клінічних симптомів варіювалася залежно від віку. У дітей до року частіше спостерігались тривала кровотеча з пупкової ранки, кровотеча з місця ін’єкції при проведенні скринінгових аналізів та профілактичних щеплень, синці на поверхні сідниць та колін. У хлопчиків віком від 1 до 5 років виникали носові кровотечі, кровотечі з ясен при прорізуванні та чищенні зубів, синці на шкірі ніг, болісність колінних та ліктьових суглобів. У дітей шкільного віку розподіл симптомів був наступним: кровотеча з ясен при видаленні молочних та прорізуванні постійних зубів, болісність та набряк колінних та гомілковостопних суглобів, тривалі кровотечі після порізів через необережність, синці на шкірі ніг і рук, анемія.

Висновки. У хлопчиків молодшого віку домінують тривалі кровотечі з пупкової ранки та з місця ін’єкції, а також синці на шкірі сідниць, колін; а у старших дітей чоловічої статі – кровотечі з ясен при видаленні молочних зубів, болісність та набряк великих суглобів, синці на шкірі кінцівок та анемія.

УЛЬТРАСТРУКТУРНІ ЗМІНИ КОРИ МОЗОЧКА ПРИ ЦИСПЛАТИН-ІНДУКОВАНІЙ НЕЙРОТОКСИЧНОСТІ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ ПІОГЛІТАЗОНОМ

Г.Б. Кулинич — 2026-05-31

Попри широке застосування цисплатину в лікуванні солідних пухлин, його виражена нейротоксичність призводить до розвитку когнітивних і координаційних розладів, патогенез яких на ультраструктурному рівні організації мозочка залишається недостатньо вивченим. З’ясування механізмів пошкодження клітин Пуркіньє та оцінка потенціалу піоглітазону як мітохондріопротектора відкривають нові можливості для фармакологічної корекції деструктивних змін у центральній нервовій системі під час хіміотерапії.

Мета роботи – дослідити динаміку ультраструктурних змін кори мозочка при цисплатин-індукованій нейротоксичності та оцінити вплив профілактичного введення піоглітазону.

Матеріал і методи дослідження. Дослідження виконано на 90 статевозрілих самцях білих щурів, розподілених на три групи: інтактну,і з уведенням цисплатину та з профілактичним уведенням піоглітазону. Цисплатин вводили внутрішньоочеревинно в дозі 2 мг/кг двічі на тиждень протягом чотирьох тижнів (сумарна доза 16 мг/кг), піоглітазон – внутрішньошлунково в дозі 20 мг/кг за профілактичною схемою. Матеріал кори мозочка відбирали на 14-у, 28-у, 60-ту, 90-ту та 120-ту добу після останнього введення цисплатину. Ультраструктурне дослідження проводили методом трансмісійної електронної мікроскопії.

Експеримент виконано відповідно до вимог Європейської конвенції про захист хребетних тварин, що використовуються в експериментальних та інших наукових цілях. Протокол дослідження схвалено Локальною комісією з питань біоетики Івано-Франківського національного медичного університету (№ 146/24 від 26.09.2024). Робота виконана в межах науково-дослідної роботи кафедри гістології, цитології та ембріології Івано-Франківського національного медичного університету (державний реєстраційний номер 0125U004275). Термін виконання 2026-2030 рр.

Результати. Уведення цисплатину супроводжувалося поетапними ультраструктурними змінами клітин Пуркіньє та нейро-гліо-судинних комплексів. На 14-ту добу виявляли набухання мітохондрій, часткову дезорганізацію крист, дилатацію гранулярної ендоплазматичної сітки, крайову конденсацію хроматину та помірний набряк астроцитарних відростків. На 28-му добу зміни досягали максимальної вираженості: спостерігалися деструкція мітохондрій із фрагментацією крист, поява автофагічних вакуоль, зменшення кількості рибосом і синаптичних везикул, порушення організації синапсів, потовщення базальних мембран капілярів і набряк ендотеліоцитів. На 60-120-ту добу відзначалася неоднорідність змін: поряд із дегенеративно зміненими клітинами зберігалися нейрони з відносно інтактною ультраструктурою,проте залишалося потовщення базальних мембран. Профілактичне введення піоглітазону зменшувало вираженість мітохондріальної деструкції, обмежувало конденсацію хроматину, сприяло збереженню синаптичного апарату та зменшенню реактивних змін астроцитарних і судинних компонентів.

Висновки

Цисплатин індукує поетапні ультраструктурні зміни кори мозочка, що проявляються деструкцією мітохондрій, порушенням організації гранулярної ендоплазматичної сітки, конденсацією хроматину, дезорганізацією синаптичного апарату та перебудовою нейро-гліо-судинних комплексів із максимальною вираженістю на 28-му добу та неповною стабілізацією у віддалені терміни спостереження. Профілактичне введення піоглітазону зменшує вираженість мітохондріальної деструкції, обмежує ядерні та синаптичні порушення і сприяє збереженню структурної організації клітин Пуркіньє, що свідчить про його частковий нейропротекторний ефект.

ЕФЕКТ ГРУДНОГО ВИГОДОВУВАННЯ ЩОДО МЕТАБОЛІЧНОГО ПРОГРАМУВАННЯ ТА ПРОФЛАКТИКИ ОЖИРІННЯ ДІТЕЙ

Л.В. Мельничук — 2026-05-31

Резюме. Грудне вигодовування демонструє захисний ефект проти розвитку ожиріння на різних етапах життя — від дитинства до зрілого віку. Зокрема, у дітей, яких вигодовували грудним молоком до шести місяців, ймовірність розвитку надмірної маси тіла є нижчою порівняно з дітьми, які з народження перебували на штучному вигодовуванні.

Метою дослідження була оцінка впливу різних типів вигодовування (грудного та штучного) на фізичний розвиток дітей впродовж перших трьох років життя, зокрема на зміну ваги та зросту.

Матеріал і методи. Оцінили динаміку ваги і зросту 75 дітей на різних етапах розвитку від народження до 12 місяців, на другому та третьому році життя, використовуючи дані щомісячних вимірювань. Провели статистичне порівняння між групами (грудне та штучне вигодовування показників маси тіла, зросту та індексу маси тіла-ІМТ).

Результати дослідження. Аналіз фізичного розвитку дітей впродовж перших трьох років життя залежно від типу вигодовування продемонстрував відсутність статистично значущих відмінностей у масі тіла та ІМТ у перші 12 місяців життя. Зокрема, середні значення маси тіла у віці 12 місяців становили 10 236,36 ±1 236,82 у групі дітей на грудному вигодовуванні та 10 109,09±991,18 у групі дітей на штучному вигодовуванні (p > 0,05). Середні щомісячні прирости маси тіла до 6 місяців також не виявили суттєвих відмінностей між групами: 816,60±195,01 у дітей на грудному вигодовуванні проти 830,0± 124,28 у дітей на штучному вигодовуванні (p > 0,05). Після 6 місяців життя у дітей на штучному вигодовуванні спостерігався дещо вищий середній приріст маси (353,27± 84,01 проти 321,85± 84,48г), проте ця різниця не досягла статистичної значущості. Натомість, у віці 2 та 3 років виявлено достовірні відмінності між групами за показниками ІМТ. Так, у 2 роки середній ІМТ у групі дітей на грудному вигодовуванні становив 16,96 ± 0,47, тоді як у групі дітей на штучному вигодовуванні — 19,26 ± 0,37(p<0,05). Аналогічна тенденція зберігалася у 3 роки: 16,96 ± 1,45 у дітей з грудним вигодовуванням проти 18,57 ± 0,69 (p<0,05) у дітей на штучному вигодовуванні.

Висновки. Тип раннього харчування впливає на майбутній енергетичний обмін, регуляцію апетиту та схильність до надмірної ваги. Зокрема, грудне вигодовування може сприяти кращому формуванню механізмів саморегуляції споживання їжі і попереджати розвиток ожиріння.

ОЦІНКА ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ МІЖ СИСТЕМНИМ ЗАПАЛЕННЯМ ТА ВИРАЖЕНІСТЮ КЛІНІЧНОЇ СИМПТОМАТИКИ У ХВОРИХ НА НЕУСКЛАДНЕНУ ДИВЕРТИКУЛЯРНУ ХВОРОБУ ТОВСТОЇ КИШКИ

В.Є. Нейко — 2026-05-31

Анотація

Дивертикулярна хвороба товстої кишки (ДХТК) набуває значного поширення та супроводжується зниженням якості життя через хронічний абдомінальний біль і психоемоційні порушення. Сучасна медична парадигма розглядає цю патологію не лише як локальний дефект, але й як комплексну проблему, пов'язану з віссю "кишечник-мозок". Тому об'єктивізація впливу низькоінтенсивного запалення на стан хворих є важливою для клінічної практики.

Мета – вивчити взаємозв’язок між вираженістю клінічної симптоматики при неускладненій ДХТК та показниками оцінки якості життя за опитувальником SIBDQ.

Матеріали та методи. Проведено проспективне когортне дослідження 42 пацієнтів із неускладненою ДХТК та 10 здорових осіб контрольної групи. Якість життя оцінювали за валідованим опитувальником SIBDQ, а інтенсивність клінічних симптомів – за спеціальною бальною шкалою. Рівень системного запалення визначали за концентрацією інтерлейкіну-6 (IL-6) у сироватці крові методом імуноферментного аналізу. Оцінку всіх показників здійснювали до початку консервативного медикаментозного лікування та після його завершення на 14-ту добу.

Результати. На момент поступлення базовий рівень IL-6 становив 14,53±3,24 пг/мл, що у 4,66 раза перевищувало показник здорових осіб (3,12±0,81 пг/мл, p<0,01). Це відбувалося на тлі зниження загального бала SIBDQ до 41,23±4,51. Після терапії рівень IL-6 достовірно знизився у 1,96 раза до 7,41±1,92 пг/мл (p<0,01), а загальний бал SIBDQ зріс на 41,69% до 58,42±3,81 бала (p<0,01). Показники соціального функціонування нормалізувалися, однак у пацієнтів зберігався дискомфорт від залишкового абдомінального болю та метеоризму порівняно з контрольною групою (p<0,05).

Висновки. Визначення рівня IL-6 є клінічно обґрунтованим індикатором вираженості кишкової симптоматики при ДХТК. Зниження системного запалення прямо корелює з відновленням емоційного стану та покращенням загальної якості життя пацієнтів.

ПРОГНОСТИЧНА РОЛЬ ФРАКЦІЇ ВИКИДУ ЛІВОГО ШЛУНОЧКА У СТРАТИФІКАЦІЇ ТРОМБОЕМБОЛІЧНОГО РИЗИКУ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ФІБРИЛЯЦІЄЮ ПЕРЕДСЕРДЬ І СЕРЦЕВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ

Т.А. Бурбан — 2026-05-31

Фібриляція передсердь і серцева недостатність є взаємопов’язаними станами, що часто співіснують і взаємно обтяжують перебіг один одного, значно підвищуючи ризик тромбоемболічних ускладнень. Незважаючи на використання шкал стратифікації ризику, зокрема CHA₂DS₂-VA, роль фракції викиду лівого шлуночка як потенційного модифікатора тромбоемболічного ризику залишається недостатньо вивченою. Особливої уваги потребує оцінка впливу різних фенотипів серцевої недостатності на ризик судинних подій у пацієнтів із фібриляцією передсердь. У зв’язку з цим актуальним є визначення прогностичного значення фракції викиду лівого шлуночка для вдосконалення стратифікації ризику та оптимізації лікувальної тактики.

Мета дослідження.

Оцінити прогностичну роль фракції викиду лівого шлуночка у стратифікації тромбоемболічного ризику в пацієнтів із фібриляцією передсердь і серцевою недостатністю.

Матеріали та методи.

Проведено ретроспективний аналіз 377 стаціонарних карт пацієнтів із фібриляцією передсердь і серцевою недостатністю, які перебували на лікуванні у кардіологічному відділенні та відділенні інтервенційної кардіології. Фракцію викиду лівого шлуночка визначали методом Сімпсона з поділом на групи: ≥50% (збережена), 41–49% (помірно знижена) та ≤40% (знижена). Оцінку тромбоемболічного ризику проводили за шкалою CHA₂DS₂-VA. У дослідження включали пацієнтів із підтвердженою фібриляцією передсердь і наявними даними ехокардіографії; виключали осіб із іншими порушеннями ритму, гострим інфарктом міокарда та віком понад 90 років. Застосовано порівняльний статистичний аналіз (χ²-тест, розрахунок OR, RR).

Результати.

У пацієнтів зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка частіше спостерігалася постійна форма фібриляції передсердь, тоді як при збереженій ФВЛШ переважала персистуюча форма (p<0,001). Частота інсульту/ТІА статистично не відрізнялася між групами незалежно від фенотипу серцевої недостатності (p>0,05). Водночас при персистуючій формі фібриляції передсердь знижена ФВЛШ (<50%) асоціювалася з вищим ризиком судинних захворювань (OR 3,41; 95% ДІ 1,44–8,11; p=0,007; RR 2,78). Середній і медіанний бал CHA₂DS₂-VA не відрізнялися між групами (p>0,05). Більшість пацієнтів отримували антикоагулянтну терапію (≈84–88% — НОАК), що супроводжувалося низькою частотою тромбоемболічних подій у всіх групах.

Висновки.

Знижена фракція викиду лівого шлуночка (<50%) асоціюється з підвищеним ризиком судинних захворювань у пацієнтів із фібриляцією передсердь, переважно при персистуючій формі аритмії. Рівень тромбоемболічного ризику за шкалою CHA₂DS₂-VA не залежить від фенотипу серцевої недостатності. Антикоагулянтна терапія, зокрема НОАК, ефективно знижує частоту тромбоемболічних подій незалежно від фракції викиду.

ПАРАМЕТРИ ІМУНІТЕТУ В УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ІЗ ПОСТТРАВМАТИЧНИМИ СТРЕСОВИМИ РОЗЛАДАМИ

О.С. Фітькало — 2026-05-31

За сучасними уявленнями посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) вважається імунозапальним станом із нейроімунною супресією, однак конкретні результати значно різняться, що зумовило актуальність та доцільність нашого дослідження.

Мета – оцінити параметри імунітету в учасників бойових дій із посттравматичними стресовими розладами.

Матеріали та методи. У дослідженні взяли участь 86 учасників бойових дій віком від 20 до 56 років із ПТСР та 22 здорових волонтери, які надали інформовану згоду. Критерії включення до дослідження: участь у бойових діях, діагностований згідно Наказу МОЗ України (№121 23.02.2016) ПТСР, інформована згода, відсутність онкологічних процесів, розладів шизофренічного кола, біполярного афективного розладу; гострих та хронічних соматичних хвороб у стадії загострення, задовільний комплаєнс. Дослідження здійснені з дотриманням засад Гельсингської декларації прав людини (протоколи комісії з біоетики ЛНМУ №10 від 16.12.2019 та №1 від 20.01.2025). Стан імунітету оцінювали за вмістом основних субпопуляцій лімфоцитів крові за методом моноклональних антитіл до кластерів диференціації (CD3+, CD4+, CD8+, CD16+, CD3+22) з використанням реактивів фірми «Гранум» (Україна) та обраховували імунорегуляторний індекс. Для оцінки гуморального імунітету визначали вмісти імуноглобулінів A (ІГА), M (ІГМ), G (ІГG) та концентрацію циркулюючих імунних комплексів (ЦІК). Результати опрацьовано статистично, подані як M±m, за рівень істотності прийнято р<0,05. Також застосовано ступеневий підхід, коли відхилення в межах ±20% вважали варіантом норми; за умов збільшення чи зменшення параметра на 21-33% діагностували перший ступінь відхилення, що позначали як ^(±1); за другий ступінь приймали зміни на 34-66% ^(±2), а за третій – на 67% і більше ^(±3). Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри «Мультимодальність в лікуванні психічних розладів та коморбідних до них станів» (№ДР д0124U001063).

Результати. Посттравматичний стресовий розлад у комбатантів супроводжувався істотно більшими вмістами усіх субпопуляцій Т-лімфоцитів, імуноглобулінів А, G і циркулюючих імунних комплексів та нижчим рівнем В-лімфоцитів та імуноглобулінів А. Формула розладів імунної системи при ПТСР: (СD16+)⁽⁺³⁾; (СD8+)⁽⁺²⁾; (СD3+)⁽⁺¹⁾; ЦІК⁽⁺²⁾; ІГА⁽⁺¹⁾.

Висновок. Посттравматичні стресові розлади в учасників бойових дій супроводжуються істотними змінами параметрів клітинного та гуморального імунітету.

ВІКОВІ МОРФОДЕНСИТОМЕТРИЧНІ ЗМІНИ НЕЙРОНІВ НАДЗОРОВОГО ЯДРА ГІПОТАЛАМУСА ЩУРІВ ПРИ МОДЕЛЮВАННІ СТРЕСУ ТА ЙОГО ФАРМАКОЛОГІЧНІЙ КОРЕКЦІЇ

О.С. Агранов — 2026-05-31

Мета дослідження – вивчення впливу мелатоніну на морфоденситометричні параметри нейронів надзорових ядер гіпоталамуса старих щурів, що зазнали дії іммобілізаційного стресу.

Матеріал та методи. Експерименти виконано на самцях білих щурів віком 19-23 міс й масою 300-320 г, яких поділено на три серії (у кожній по дві групи) у денний та нічний періоди доби. Першу серію тварин утримували 30 діб за умов режиму освітлення 12.00С:12.00Т; друга серія була за такого ж світлового режиму і їм моделювали тривалий іммобілізаційний стрес. Щури третьої серії знаходилися за умов експерименту, як щури другої серії і їм уводили мелатонін. Морфоденситометричний аналіз нейронів гіпоталамуса щурів проводили з використанням комп’ютерної системи цифрового аналізу зображення серії VIDAS-386 (Kontron Elektronik, Німеччина) у видимому спектрі. Кількісні параметри площі нейронів, їхніх ядер та ядерець, вмісту РНК у цитоплазмі клітин, їхніх ядрах і ядерцях отримували в напівавтоматичному режимі за допомогою ліцензованого програмного забезпечення. Для встановлення вірогідності відмінностей значень використовували критерій Стьюдента (t).

Результати. Вивчення морфоденситометричних характеристик нейронів надзорових ядер гіпоталамуса виявило добову динаміку показників. За стандартного світлового режиму у щурів реєструється добовий ритм морфофункціональної активності нейронів надзорових ядер гіпоталамуса з максимумом активності в нічний час (02.00 год). Утримування тварин в умовах іммобілізаційного стресу викликало більш виражені зміни морфоденситометричних параметрів нейронів надзорового ядра гіпоталамуса о 02.00 год, ніж о 14.00 год. Так, площа ядра нейрона становила 265,61±6,327 мкм² і була вірогідно меншою (на 14,0 %) за аналогічну в контрольної групи тварин. Вказані зміни супроводжувалися зменшенням площі ядерця та цитоплазми нейрона, яка становила 167,64±4,707 мкм² і була вірогідно меншою (на 24,0 %) від такої в тварин, яких утримували за стандартного режиму освітлення. Перебування тварин за умов іммобілізаційного стресу порушувало добовий ритм морфофункціональної активності нейронів надзорових ядер гіпоталамуса. Більшу їх активність, на відміну від щурів, які перебували за звичайного освітлення, реєстрували у денний період спостереження.

З метою фармакологічної корекції виявлених порушень, спричинених іммобілізаційним стресом, тваринам внутрішньоочеревинно уводили мелатонін. Так, о 14.00 год зареєстроване вірогідне зростання площ ядра і ядерця нейрона надзорового ядра гіпоталамуса, які становили 111,79±7,095 мкм² та 84,71±8,577 мкм² відповідно, на фоні зниження площі його цитоплазми, щодо тварин, які зазнали дії іммобілізаційного стресу без уведення мелатоніну. У цей часовий проміжок зростала і відповідно концентрація РНК у досліджуваних нейронних структурах. О 02.00 год площі ядра, ядерця, цитоплазми нейрона надзорового ядра гіпоталамуса, а також рівень концентрації РНК у ядрі та цитоплазмі нейрона були вірогідно більшими, ніж у щурів, яких піддали дії іммобілізаційного стресу без уведення мелатоніну. Водночас, мелатонін не корегував ритм активності нейронів надзоровго ядра, який залишався таким, як і у тварин що занали дії іммобілізаційного стресу та інверсним щодо тварин, які перебували за звичайного світлового режиму.

Висновки. 1. За стандартного світлового режиму у щурів реєструється добовий ритм морфофункціональної активності нейронів надзорових ядер гіпоталамуса з максимумом активності в нічний час. 2. Утримування тварин в умовах іммобілізаційного стресу спричинило порушення ритму морфофункціональної активності досліджуваних нейронів і викликало більш виражені зміни морфоденситометричних параметрів їх структурних компонентів о 02.00 год, ніж о 14.00 год, що супроводжувалося вірогідним зменшенням площі ядра, ядерця та цитоплазми нейрона щодо аналогічних величин в контрольної групи тварин. 3. Уведення мелатоніну щурам, які зазнали дії іммобілізаційного стресу мало позитивний ефект і сприяло зростанню функціональної активності та корекції відхилень морфоденситометричних параметрів досліджуваних нейронів надзорового ядра гіпоталамуса щурів здебільшого о 02.00 год, коли в нормі в організмі продукується найбільше мелатоніну.

ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНІ УСКЛАДНЕННЯ ПІСЛЯ ПЛАСТИЧНОЇ ТА РЕКОНСТРУКТИВНОЇ ХІРУРГІЇ МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ: КОМБІНОВАНЕ РЕТРОСПЕКТИВНЕ ТА ПРОСПЕКТИВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Р.М. Гуменний — 2026-05-31

Незважаючи на прогрес у хірургічних техніках, біоматеріалах та періопераційному догляді, післяопераційні ускладнення залишаються значною клінічною проблемою, що сповільнює одужання, зумовлює вищі витрати на охорону здоров'я та потенційні невдачі реконструктивних операцій.

Мета роботи: оцінити частоту, структуру та морфологічні предиктори післяопераційних ускладнень після пластичної та реконструктивної хірургії молочної залози, використовуючи комбіноване ретроспективне та проспективне дослідження.

Матеріали та методи. Проспективне поздовжнє когортне дослідження включало 95 жінок, яким виконано естетичні хірургічні втручання на молочній залозі. Середній вік 35,48±6,61 років (діапазон 19-57). Оцінювали загальний клінічний стан, скарги, фізикальне обстеження, ультразвукове дослідження, тип проведеної мамопластики. Ретроспективне перехресне дослідження включало аналіз 50 медичних карток прооперованих пацієнток, які зіткнулися з ускладненнями. До аналізу включено найпоширеніше післяопераційне ускладнення (капсулярна контрактура).

Результати. У ретроспективному дослідженні капсулярна контрактура продемонструвала сильний зв’язок залежний від часу (r=0,85; p<0,001), причому клінічно значущі форми (III-IV) переважали після 5 років, що підтверджує її хронічний та прогресуючий характер, потенційно відображаючи неоптимальні хірургічні методики або неадекватний післяопераційний догляд. У проспективній частині дослідження післяопераційні ускладнення виникли у 12% жінок, головним чином через контрактуру. Серед пацієнток з капсулярною контрактурою більшість мала доопераційну трубчасту форму грудей (66,67%), тоді як 33,33% мали напівсферичну форму, що свідчить про те, що трубчаста морфологія може бути додатковим фактором ризику. Щодо хірургічних процедур, переважали первинні втручання, причому первинна мамопластика виконана у 69,47% (n=66) випадків.

Висновки. Тубулярна морфологія грудей може бути потенційним додатковим чинником ризику післяопераційних ускладнень. Первинна мамопластика нараховує більшість процедур у сучасній естетичній хірургії молочної залози.

ВПЛИВ НАРКОТИЧНИХ РЕЧОВИН НА ЩЕЛЕПИ

Н. Русу-Радзічевич — 2026-05-31

Сучасний епідеміологічний ландшафт щелепно-лицевої хірургії характеризується стрімким зростанням частоти випадків токсичного остеонекрозу щелеп, зумовленого хронічним зловживанням нелегальними синтетичними психостимуляторами. Ця агресивна патолологія супроводжується глибокими порушеннями регіонарного кровообігу, мінерального складу кісткової тканини та вторинним імунодефіцитом, що зумовлює низьку ефективність традиційних хірургічних підходів. Розробка та впровадження комплексних, патогенетично обґрунтованих методів реабілітації таких пацієнтів є критично важливою проблемою сучасної регенеративної медицини.

Мета роботи – вивчити клініко-епідеміологічні особливості, зміни мінерального складу кісткової тканини за даними енергодисперсійної рентгенівської спектроскопії (EDS) та оцінити ефективність розробленого мультимодального методу лікування пацієнтів із токсичним остеонекрозом щелеп на тлі наркотичної залежності в Республіці Молдова.

Матеріал і методи дослідження. Усі пацієнти підписали інформовану згоду на участь у дослідженні та обробку персональних даних відповідно до Гельсінської декларації. Проведено ретроспективний аналіз 203 медичних карток пацієнтів, які перебували на лікуванні у відділенні щелепно-лицевої хірургії IMSP IMU у 2005-2024 рр. Критерії включення у дослідження: вік ≥18 років; підтверджений клініко-рентгенологічний діагноз остеонекрозу щелеп; задокументований анамнез хронічного вживання «Первентину» або α-PVP; наявність повних архівних даних (КТ, ОПТГ, лабораторні профілі). Критерії виключення: остеонекрози ненаркотичної етіології (MRONJ, викликані бісфосфонатами або антиангіогенними препаратами у хворих без наркотичної залежності); променева терапія голови та шиї в анамнезі; декомпенсована системна патологія; неповні медичні карти.

У роботі використано комплекс методів: клініко-анамнестичний (збір медичної історії, оцінка гендерно-вікових та соціальних характеристик), лабораторний серологічний (скринінг на ВІЛ та гепатит С), мікробіологічний (ідентифікація патогенів методом посіву вогнища ураження та оцінка антибіотикочутливості за допомогою диско-дифузійного методу), рентгенологічний (конусно-променева комп'ютерна томографія та ортопантомографія для оцінки поширеності деструкції), а також фізико-хімічний мікроаналіз ураженої кістки методом скануючої електронної мікроскопії (SEM) та енергодисперсійної рентгенівської спектроскопії (EDS) на системі INCA. Статистичне опрацювання результатів здійснювали за допомогою пакета програм SPSS Statistics та Statistica. Для порівняння якісних показників використовували критерій хі-квадрат (χ2) Пірсона, Fisher'sexacttest, а для кількісних – t-критерій Стьюдента та U-критерій Манна-Уітні. Рівень статистичної значущості було прийнято за p < 0.05.

Результати. Встановлено, що у 2005 році в структурі остеомієлітів переважали одонтогенний (47.2%) та посттравматичний (41.5%) остеомієліти нижньої щелепи, тоді як частка токсичних форм становила <3%. Проте до 2013 року зафіксовано стрімке зростання захворюваності з піком звернень на рівні 15.30%. Певний спад частоти госпіталізацій після 2017 року (до 3% у 2024 р.) пов'язаний із появою на ринку агресивного наркотику α-PVP, що викликає швидкі незворотні ураження життєво важливих органів і високу летальність пацієнтів до моменту розвитку розлогих некрозів. Основним етіологічним фактором некрозу у 203 пацієнтів став «Первентин» (78.3%), рідше –α -PVP (15.8%), бісфосфонати у хворих без наркоманії (3.9%) та променева терапія (2%). За анатомічною локалізацією домінували поєднані ураження обох щелеп (41.9%), ізольований некроз верхньої щелепи становив 32.0%, нижньої – 26.1%. Серологічно виявлено високу частоту супутніх інфекцій: гепатит С – у 81.3% пацієнтів, ВІЛ – у 15.8%. За даними EDS-аналізу кісткової тканини, у пацієнтів після вживання «Первентину» зафіксовано критичне накопичення фосфору (масова частка 6.42%-12.63% проти 0.35%-0.81% у контролі) та кальцію (10.64%-19.12% проти 0.32%-1.27% у контролі), що свідчить про затримку токсичних комплексів. Основним патогеном у вогнищі був Staphylococcusepidermidis, найбільш чутливий до гентаміцину та офлоксацину. Застосування розробленого мультимодального підходу (некректомія, періастальна імплантація стовбурових клітин, рання ортопедична реабілітація знімними протезами) дозволило досягти повного закриття кісткових дефектів верхньої щелепи за 2-3 роки (за умови відмови від наркотиків). У групі комплексного лікування рівень повного одужання (практично здорові) становив 24.1%, а летальність знизилася до 6.4%, тоді як у контрольній групі (традиційне лікування) одужання не зафіксовано, а летальність досягла 19.4% (p < 0.001).

Висновки. Доведено, що поширення кустарних психостимуляторів («Первентину» та α-PVP) змінило структуру патології щелепно-лицевої ділянки в Республіці Молдова, вивівши токсичний остеонекроз на рівень 1.6% від усіх госпіталізованих хворих за 2005-2024 рр.Методом EDS-рентгеноспектрального мікроаналізу підтверджено патогенетичний механізм некрозу, який полягає в критичному остеотоксичному накопиченні екзогенного фосфору (6.42%-12.63%) та кальцію (10.64%-19.12%) у матриксі кістки.Впровадження етапного хірургічного лікування у поєднанні з періастальною клітинною терапією та раннім протезуванням (ортопедичним навантаженням на окістя) достовірно прискорює регенерацію кістки за 2-3 роки та знижує летальність пацієнтів з 19.4% до 6.4% (p < 0.001).

КАРІЄС ДЕНТИНУ У ДІТЕЙ З ДИТЯЧИМ ЦЕРЕБРАЛЬМ ПАРАЛІЧЕМ

І.А. Зорій — 2026-05-31

Вивчення стоматологічного статусу дітей з дитячим церебральним паралічем (ДЦП) свідчить про високу частоту та інтенсивність ураження твердих тканин зуба. Для планування та проведення лікувально-профілактичних заходів щодо карієсу зубів у дітей з ДЦП необхідно оцінювати ураження зубів карієсом дентину, застосовуючи сучасні об'єктивні критерії, включаючи Міжнародну систему виявлення та оцінки карієсу (ICDAS) II. Мета – оцінити ураження зубів карієсом дентину у дітей з ДЦП, застосовуючи критерії ICDAS II. Матеріали та методи. Обстежено 122 дитини (середній вік 8,8±3,7 років) зі спастичними формами ДЦП. Їх було розподілено на групи відповідно до Розширеної та переглянутої Системи класифікації валових моторних функцій (GMFCS E&R). Усім пацієнтам було проведено неврологічне обстеження, а стан карієсу визначався за критеріями ICDAS ІІ. Були розглянуті коди ICDAS II 4, 5 та 6, оскільки вони вказують на пошкодження дентину в порядку зростання глибини. Результати та обговорення. Карієс дентину виявлено у 18,42 % зубів обстежених дітей з ДЦП. Частота виявлення коду ICDAS II 4 мала тенденцію до зростання у всіх вікових групах дітей з ДЦП порівняно з аналогічними показниками у здорових дітей. Частота виявлення коду ICDAS II 5 у дітей з ДЦП була у 3,7 раза вищою, ніж у здорових; коду 6 – у 7,5 раза вищою. Спостерігається збільшення частоти виявлення кодів 5 та 6 зі збільшенням тяжкості рухових порушень, особливо в групах 4 та 5, де ці параметри достовірно відрізнялися від параметрів здорових дітей, і навіть дітей з 1 групи. Відносна частота виявлення відкритих каріозних порожнин (код 5) серед усіх пошкоджень дентину у відсотках практично не відрізняється залежно від групи. Однак, зі збільшенням тяжкості рухових порушень, частка глибоких порожнин значно зростає (код 6). Натомість, частка прихованих каріозних порожнин зменшується (код 4). Це може свідчити про надзвичайно швидкий розвиток карієсу дентину вже на стадії прихованого карієсу, що призводить до утворення значних відкритих уражень майже одразу після руйнування емалі. Висновок. Значно вища інтенсивність каріозного процесу в дентині спостерігається у дітей з тяжкими руховими порушеннями згідно зі Шкалою класифікації великих моторних функцій. Глибокі відкриті каріозні ураження дентину частіше зустрічаються у дітей з ДЦП, які мають тяжкі рухові порушення (коди ICDAS ІІ 5 та 6) на тлі зменшення частки прихованих порожнин (код ICDAS ІІ 4).

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ АНГЛОМОВНОГО МЕДИЧНОГО ДИСКУРСУ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ АСПІРАНТІВ – МЕДИКІВ

В.В. Бебих — 2026-05-31

У статті здійснено лінгвістичний опис концептосфери «rehabilitation» на основі лексикографічних джерел та визначено структурні особливості її підконцептів і мініконцептів. Окреслено метод концептуального аналізу, спрямований на дослідження змісту й організації концепту «surgery» як складового елемента цієї концептосфери в англомовному медичному дискурсі. Запропоновано модель структури концептосфери «rehabilitation», що відображає її системні зв’язки, зокрема мовні засоби репрезентації концепту «surgery».

CУЧАСНІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІН ПРОФІЛАКТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ СТУДЕНТАМ МЕДИЧНОГО ФАКУЛЬТЕТУ

Т.І. Кметь — 2026-05-31

Мета дослідження. Обґрунтувати сучасні підходи до етапності викладання основних дисциплін профілактичного спрямування студентам медичного факультету, визначити їх роль у формуванні професійних компетентностей майбутніх лікарів, а також довести доцільність інтеграції дисципліни «Профілактична медицина» у систему підсумкової атестації студентів випускних курсів.

Матеріали і методи. У роботі використано бібліосемантичний метод, загальнонаукові (аналіз, синтез, дедукція) та теоретичні педагогічні методи дослідження (конкретизація, абстрагування, прогнозування).

Результати. Встановлено, що сучасні виклики, зокрема зростання поширеності хронічних неінфекційних захворювань, погіршення екологічної ситуації та негативні тенденції до змін способу життя населення, обумовлюють необхідність посилення профілактичної складової медичної освіти. Обґрунтовано доцільність етапного викладання дисциплін «Гігієна та екологія» на 2–3 курсах і «Профілактична медицина» на 6 курсі, що забезпечує поступове формування профілактичного мислення та послідовний перехід від його аналітичної складової до клініко-прогностичної. Доведено важливість інтеграції принципів проактивної та 5P-медицини у навчальний процес як методологічної основи сучасної підготовки лікаря. Визначено ключову роль профілактичної медицини у системі громадського здоров’я та професійній діяльності сімейного лікаря, її тісний міждисциплінарний зв’язок із клінічними дисциплінами, зокрема такими, як «Внутрішня медицина (практика)» та «Загальна практика (сімейна медицина)», що сприяє глибшому засвоєнню питань діагностики та профілактики гіповітамінозів, харчових отруєнь, оцінки харчового статусу та професійної патології, вмінню виявляти та оцінювати вплив чинників ризику, популяризувати здоровий спосіб життя. Обґрунтовано доцільність включення дисципліни «Профілактична медицина» до структури об’єктивного структурованого практичного (клінічного) іспиту (ОСП(К)І) та інтегрованого тестового іспиту «Крок-2». Прогностично визначено, що недостатня увага до профілактичної складової підготовки студентів спеціальності I2 Медицина призводить до зниження якості медичної допомоги та збереження реактивної моделі медицини.

Висновки. Дисципліни профілактичного спрямування є важливими складовими підготовки сучасного лікаря, оскільки саме вони забезпечують формування профілактичного мислення та здоров’язберігаючих компетентностей. Етапність їх викладання та інтеграція у систему оцінювання знань сприяють підвищенню якості медичної освіти та ефективності системи охорони здоров’я.

ГІБРИДНІ МОДЕЛІ НАВЧАННЯ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ОСВІТІ ПЕДІАТРІВ: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

М.О. Ризничук — 2026-05-31

Резюме. Сучасний етап розвитку післядипломної медичної освіти характеризується активним впровадженням цифрових технологій, що зумовлено необхідністю безперервного професійного розвитку (БПР) лікарів без відриву від клінічної практики. Традиційні форми навчання поступово трансформуються у гібридні моделі, які дозволяють поєднувати переваги очного контакту з викладачем та гнучкість дистанційних платформ. Перехід до концепції «навчання впродовж усього життя» (Lifelong Learning) вимагає створення інтерактивного освітнього середовища, яке здатне забезпечити лікаря-педіатра актуальними знаннями та ефективними інструментами самоконтролю. Особливої актуальності це набуває при викладанні складних вузькоспеціалізованих тем, як-от дитяча ендокринологія, де швидке оновлення міжнародних настанов потребує оперативного коригування навчальних програм.

Мета. Обґрунтувати ефективність застосування гібридної (змішаної) моделі навчання у післядипломній освіті лікарів-педіатрів та проаналізувати досвід впровадження освітнього контенту на базі платформи «еОсвіта» під час проведення курсів тематичного удосконалення.

Висновки. Досвід кафедри педіатрії та медичної генетики підтверджує, що модель інтеграції очної та дистанційної форм навчання є оптимальним форматом для сучасної медицини. Використання платформи «еОсвіта», яка містить повний лекційний курс, сучасні клінічні настанови, мультимедійні матеріали та систему тестового контролю, дозволяє лікарям самостійно опановувати теоретичний блок у зручному темпі. Це вивільняє аудиторний час для поглибленого розбору клінічних кейсів та інтерактивних дискусій, що значно підвищує якість засвоєння практичних навичок. Гібридне навчання сприяє розвитку самодисципліни та цифрової компетентності фахівців, мінімізуючи при цьому логістичні бар’єри та зберігаючи безперервність лікувального процесу. Перспективи подальших розробок полягають в удосконаленні віртуальних симуляційних сценаріїв для глибшої індивідуалізації навчання.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ПРОДУКТІВ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ В ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

О.В. Гарвасюк — 2026-05-31

Демонстрація навчального матеріалу повинна сприяти розвитку критичного та аналітичного мислення студентів-медиків, сприяти довготривалій пам’яті та формувати цілісне розуміння патологічного процесу чи нозології. Використання різноманітних сучасних методів представлення наочностей у процесі навчання сприятиме удосконаленню майстерності й самого педагога.Патологічна анатомія вважається містком між теоретичними та клінічними дисциплінами, адже являє собою базис як для уявлення про хворобу, так і знання про її морфологію.При викладанні предмета «Патоморфологія» використовуються таблиці, групова та індивідуальна робота з макропрепаратами, відвідування розтину померлих, демонстрація мікроскопічних зображень на великий екран, а також широко використовуються ментальні карти, інтерактивні дошки, техніка подачі навчальної інформації – скрайбінг. Використання наочностей сприяє ознайомленню студентів із виглядом загальнопатологічних процесів, різних нозологій на рівні макроскопічної картини. В такий спосіб якнайкраще відбувається підкріплення теоретичних знань із практичною стороною медицини.

Мета роботи – розширити знання про застосування наочностей у навчальному процесі, представити принципи створення мультимедійної презентації задля кращої ефективності сприйняття інформації слухачами.

Висновки. Застосування різноманітних наочностей, а також мультимедійної презентації важливо у навчальному процесі. Мультимедійна презентація це не набір слайдів, графіків, а спосіб донести навчальну інформацію, представити проблематику досліджуваного питання (думку, ідею) до аудиторії. В ході проведення навчальних занять (лекційних чи практичних) центральним все ж залишається педагогічна майстерність викладача, а вдале поєднання із застосуванням наочностей чи мультимедійної презентації буде яскравим візуалізуючим інструментом доповнення.