АУТОЛОГІЧНА КЛІТИННА ТЕРАПІЯ ТА ЇЇ РОЛЬ ПРИ ЛІКУВАННІ РЕФРАКТЕРНОЇ СТЕНОКАРДІЇ

Анотація

З 2007 року в ДУ "Інститут невідкладної і відновної хірургії імені В.К. Гусака
НАМН України" початі перші в Україні клінічні дослідження щодо застосування
аутологічних мезенхімальних стовбурових клітин (МСК) при стенокардії шляхом
їх внутрішньовенного та трансендокардіального введення. На групі хворих із 60
осіб проведене дослідження ефективності застосування аутологічних МСК, у
результаті якого було продемонстровано, що введення останніх у дозі 50 млн.
при рефрактерній стенокардії є ефективним і безпечним методом лікування.
Дані клінічного дослідження продемонстрували, що при доставці МСК до
вогнища ураження, вони сприяють відновленню скоротливої функції міокарда та
сприятливо впливають на ремоделювання лівого шлуночка (ЛШ).
Мета роботи – обґрунтувати ефективність застосування аутологічних МСК у
комплексному лікуванні рефрактерної стенокардії.
Матеріал та методи. В основу роботи покладені результати обстеження та
лікування 60 пацієнтів з рефрактерною стенокардією (52 чоловіків і 8 жінок віком
від 46 до 70 років). Термін спостереження за хворими становив 5 років ( з 2007 року
по 2012 рік).
Результати. При вивченні динаміки кінцевого діастолічного об’єму (КДО) ЛШ, що
є прогностичною ознакою перебігу серцевої недостатності (СН), були одержані
такі дані. У групі з ендокардіальним введенням через 3 місяці відбувалося зниження
КДО ЛШ з 248,5±22,3 до 194,3±26,4 мл, далі через 6 місяців цей показник був
стабільним, але меншим за початковий при р>0,05. У групі із внутрішньовенним
введенням спостерігалася подібна тенденція. Зокрема, КДО ЛШ у термін 3 місяці
знизився з 244,1±24,3 до 193,4±18,9 мл і потім до 6 місяців залишався стабільним
і меншим за показник до лікування, але зростав і наближався до початкових
даних. При вивченні динаміки фракції викиду (ФВ) ЛШ, за даними ультразвукового
дослідження (УЗД), у групі із трансендокардіальним введенням клітинного
трансплантата відзначалось її збільшення через 3 місяці з 41,3±3,2 до 49,3±4,6%,
на термін 6 місяців посттрансплантаційного періоду він залишався стабільним.
У групі із внутрішньовенним введенням трансплантата також відзначалось
збільшення ФВ ЛШ із 33,8±3,6 до 42,8±4,8%, у термін 3 місяці, далі показник
поступово знижувався і через 6 місяців наближався до стартових показників.
Висновки. Дані клінічного дослідження продемонстрували, що при доставці МСК
до вогнища ураження вони сприяють відновленню функції міокарда й впливають
на ремоделювання ЛШ, що підтверджено даними додаткових обстежень
(ехокардіографія (ЕхоКГ), тредміл-тест, електромеханічне картування ЛШ).
Позитивний ефект зберігався протягом 6 місяців, у подальшому поступово
зменшувався. Ця обставина потребує повторного введення трансплантату. Усі
ці факти дають підставу рекомендувати клінічне застосування біотехнологій у
лікуванні ішемічного ураження серця.