ОПТИМІЗАЦІЯ ВИБОРУ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ТА ВІДКРИТОЇ АЛОПЛАСТИКИ ПРИ ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ВЕНТРАЛЬНИХ ГРИЖАХ

Анотація

Мета роботи – підвищити ефективність хірургічного лікування післяопераційних
вентральних гриж (ПВГ) шляхом оптимізації вибору лапароскопічної та відкритої
алогерніопластики.
Матеріали та методи. Проведено аналіз хірургічного лікування 508 пацієнтів із
ПВГ за період із 2009 по 2020 рр. Відповідно до класифікації Європейської асоціації
хірургів-герніологів ПВГ розподіляли у такий спосіб: MW1-2R0 діагностовано y 217
(42,7%), MW3R0 – y 291 (57,3%) пацієнтів. Діастаз прямих м’язів живота до 5 см
був у 217 (42,7%) пацієнтів, діастаз 5-10 см – у 127 (25%), діастаз більше 10 см
– у 164 (32,3%) пацієнтів.
Залежно від розміру грижі та ширини діастазу прямих м’язів живота пацієнтів
розподілено на 3 групи.
У І групі у 109 (21,5%) пацієнтів при ПВГ малого та середнього розмірів із
діастазом до 5 см виконували лапароскопічну алогерніопластику, зокрема у 63
пацієнтів розроблену лапароскопічну преперитонеальну та у 46 – лапароскопічну
ретромускулярну алопластику. Група порівняння Іа складалася зі 108 (15,1%)
пацієнтів, яким виконували відкриту ретромускулярну алогерніопластику.
У ІІ групі з 64 (12,6%) пацієнтів при ПВГ великих розмірів та діастазом прямих
м’язів живота від 5-10 см виконували відкриту алогерніопластику методикою
«sublay». Групу порівняння ІІа сформували з 63 (12,4%) пацієнтів, яким виконували
відкриту методику «onlay».
У ІІІ групі з 82 (16,1%) пацієнтів при ПВГ гігантських розмірів та діастазі
прямих м’язів живота більше 10 см виконували передню методику роз’єднання
анатомічних компонентів черевної стінки, поєднану з алопластикою з
інтраабдомінальним розміщенням сітчастого імплантата з антиадгезивним
покриттям за розробленим способом. До групи порівняння ІІІа входили 82
(16,1%) пацієнти, яким виконували передню методику роз’єднання анатомічних
компонентів черевної стінки в поєднанні з алопластикою методикою «onlay».
Результати. При ПВГ малих та середніх розмірів та діастазом прямих
м’язів живота до 5 см оптимальною є лапароскопічна алогерніопластика з
преперитонеальним та ретромускулярним розміщенням сітчастого імплантата
та ліквідацією діастазу, яка порівняно з відкритою ретромускулярною
алогерніопластикою сприяє значному зниженню частоти сероми з 35,2% до 3,7%,
нагноєння післяопераційної рани – з 6,5% до 0%, запального інфільтрату – з 4,6%
до 0%, хронічного післяопераційного болю – з 6,4% до 2,6%, рецидиву грижі – з
6,4% до 0%.
Оптимальним способом алогерніопластики при ПВГ великих розмірів та
діастазі прямих м’язів живота від 5 до 10 см є відкрита методика «sublay», що
забезпечує порівняно з відкритою методикою «onlay» зниження частоти сероми
з 23,8% до 6,3%, нагноєння післяопераційної рани – з 4,8% до 1,6%, хронічного
післяопераційного болю – з 4,8% до 1,6%, рецидиву грижі – з 7,9% до 3,1%.
При ПВГ гігантських розмірів, контрактурі прямих м’язів живота та діастазі
більше 10 см оптимальною є передня методика роз’єднання анатомічних
компонентів черевної стінки, поєднана з інтраабдомінальною алопластикою,
що порівняно з використанням передньої методики роз’єднання анатомічних
компонентів черевної стінки, поєднаної з методикою «onlay», дає змогу досягти
суттєвого покращення результатів лікування, а саме: зменшення частоти сероми
з 25,6% до 7,3%, інфікування післяопераційної рани – з 4,9% до 2,4%, інфільтрату
післяопераційної рани – з 13,4% до 2,4%, хронічного післяопераційного болю – з
8,1% до 1,6%, рецидиву ПВГ – з 6,5% до 1,6%.
Висновок.Оптимізації вибору лапароскопічної та відкритої алогерніопластики дає
змогу суттєво підвищити ефективність хірургічного лікування післяопераційних
вентральних гриж та зменшити кількість післяопераційних ускладнень.