Клінічна та експериментальна патологія

СТЕАТОЗ ПЕЧІНКИ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГОСТРОЮ РЕВМАТИЧНОЮ ЛИХОМАНКОЮ: КЛІНІКО-ПРОГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

О.Й. Комариця — 2025-08-08

За нашими попередніми дослідженнями, у 73% пацієнтів із хронічною ревматичною
хворобою серця з набутими вадами діагностується стеатоз печінки (СП), який
асоціюєтьсяз активацієюсиндрому запалення, погіршеннямвуглеводногометаболізму,
структурно-функціональними змінамисерця, перевагоютромбоутвореннята ліпідним
дистресом. Однак стан цих процесів під час гострого ревматичного запалення
у пацієнтів із гострою ревматичною лихоманкою (ГРЛ) вивчений недостатньо, що
зумовило актуальність та доцільність нашого дослідження.
Мета – оцінити поширеність стеатозу печінки та біохімічні критерії активності
запалення, станупечінкита серця у пацієнтів ізгостроюревматичноюлихоманкою.
Матеріали і методи. У стаціонарних умовах за стандартними методами обстежено
58 пацієнтів із ГРЛ (16 чоловіків, 42 жінки, вік 34,7±2,2 р. р.) без збільшення обсягу
досліджень відповідно до наказу МОЗ України № 676 (2006) «Про затвердження
протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю «Ревматологія»» із
дотриманням засад Гельсингської декларації прав людини та за ухвалою комісії
з біоетики ЛНМУ (протокол № 4 від 15.04.24). Пацієнтів розподілили на дві зіставні за
статтю та масою тіла групи залежно від наявності СП (група 1 (Г1), n=27, чоловіки –
33,33%, жінки – 66,67%; середній вік – 39,11±2,37 рр.) або з його відсутністю (Г0, n=31,
чоловіки – 22,58%, жінки – 77,42%; середній вік – 30,39±2,06 рр.). Критерії діагнозу
СП: неоднорідність паренхіми внаслідок дистального загасання сигналу із підвищенням
акустичної щільності; збільшення розмірів; незначне розширення селезінкової та
ворітної вен, погана візуалізація судин печінки; відсутність лабораторних ознак
запалення та цитолізу. Критерії виключення: наявність вірусних гепатитів, пухлини,
печінкова, серцева та дихальна недостатність 2 ст. та вище, вагітність. Цифрові дані
опрацьовані статистично з використанням програмного забезпечення Statistica 6.0;
кореляційний аналіз проведений за Пірсоном (r),за поріг істотності прийнято р<0,05.
Результати. За даними сонографічного обстеження печінки, майже у половини
пацієнтів траплявся СП (46,55±6,55%). Пацієнти зі СП виявились старшими за
віком (39,11±2,37 vs 30,39±2,06 рр., р<0,05), хоча, згідно критеріям ВООЗ, і ті, й інші
належали до групимолодого віку (до 44 років).Хоча пацієнти, включені до дослідження,
не мали клінічних та лабораторних маркерів стеатогепатиту, за умов СП вміст
аланінамінотрансферази (АЛТ) був істотно вищим (0,61±0,14 vs 0,31±0,04, р<0,05),
тоді як за рівнями аспартатамінотрансферази (АСТ), індексу де Рітіса, загального
білірубіну відмінностей не виявлено.Активністьнеспецифічного запалення була вищою
за умов СП, що засвідчено достовірно вищим значенням С-реактивного протеїну
(16,96 vs 12,61 мг/л, р<0,05). Пацієнти з ГРЛ та СП відрізнялись за гемодинамічними
показниками. Передусім, вони характеризувались вищими значеннями систолічного
артеріального тиску, хоча і в межах норми (132,71 vs 121,30 мм рт.ст., р<0,05), що
супроводжувалось несприятливими структурними змінами серця: істотно більшими
розмірами правого шлуночка (2,22 vs 1,97 см, р<0,05), лівого передсердя (3,83 vs 3,17 см,
р<0,05) та товщини задньої стінки лівого шлуночка (0,99 vs 0,84 см, р<0,05).
Висновки. 1. У 46,55% пацієнтів молодого віку (до 44 рр.) із гострою ревматичною
лихоманкою діагностується стеатоз печінки, що супроводжується вищим нормальним
рівнем систолічного артеріального тиску, активацією системного запального синдрому
за С-реактивним протеїном, вищим значенням АЛТ та ознаками гіпертрофії та
дилатаціїшлуночків.2.Заданимикореляційногоаналізу,зростанняАЛТзаумовстеатозу
печінки асоціюється з ліпідним дисметаболізмом та поглибленням структурних змін
серця, що є несприятливим для пацієнтів ізгострою ревматичною лихоманкою.

ПЕРСОНАЛІЗАЦІЯ ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЧНОГО АНАЛІЗУ ІШЕМІЧНОГО ПАТЕРНУ ВИСОКОГО РИЗИКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЧАСТОТНОЇ КЛАСИФІКАЦІЇ

В.К. Тащук — 2025-08-08

Мета дослідження – об’єктивізувати можливість використання частотної
класифікації біомедичних сигналів при аналізі електрокардіографії в розподілі норми,
змінфазиреполяризаціїзаішеміїміокардапротипроявівпатернуранньоїреполяризації.
Матеріали і методи. Проаналізовано ЕКГ пацієнтів із різними порушеннями
фази реполяризації: норма, транзиторна ішемія міокарда (депресія сегмента ST),
гострий коронарний синдром (ГКС) з елевацією сегмента ST, доброякісний патерн
ранньої реполяризації. Усім хворим виконано діджиталізацію фази реполяризації
ЕКГ та дискретний аналіз Фур’є сегмента ST-T для оцінки загальної потужності
сигналу (Н) та суми амплітуд частотної Фур’є-компоненти (Р0).
Результати. Фур’є-аналіз продемонстрував суттєві відмінності між групами
в розподілі загальної потужності (Н) та суми модулів дискретного спектру (Р0)
на основі її комплексних Фур’є-коефіцієнтів: норма демонструвала P0=70,7311;
Н=10,9928; ішемія з депресією ST – P0=51,7153; Н=3,1074; ГКС (елевація
ST) – P0=88,1329; Н=15,0590; натомість, патерн ранньої реполяризації
супроводжувався суттєвою розбіжністю з ГКС при зростанні показників вдвічі –
P0=169,3262; Н=48,6844. Отримані дані показують значну диференціацію між
патологічними та доброякісними змінами фази реполяризації.
Висновки.Запропонованийчастотнийаналізбіомедичнихсигналівелектрокардіограми
на основі перетворення Фур’є дає змогу об’єктивізувати діагностику ішемії
міокарда. Зниження загальної потужності сигналу (Н) та суми модулів дискретного
спектра (РО) є маркерами слабкої електричної активності серцевого м’яза та
недостатньої синхронізації реполяризації при ішемії з депресією сегмента ST. На
відміну від цього, підвищення показників Р0 і Н характерне для гострого коронарного
синдрому з елевацією сегмента ST, а ще більш виражене зростання цих параметрів
спостерігається при синдромі ранньої реполяризації. Отже, частотний аналіз сприяє
оптимізації диференціальної діагностики гострого коронарного синдрому.

ЗАХИСНИЙ ВПЛИВ МЕЛАТОНІНУ ЩОДО ПОРУШЕННЯ ОКИСНО-ВІДНОВНОГО БАЛАНСУ ПРИ УРАЖЕННЯХ ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНОЇ ЗОНИ ЗА УМОВ ПОСТІЙНОГО ОСВІТЛЕННЯ

Н.В. Давидова — 2025-08-08

Мета роботи – дослідити вплив мелатоніну в дозі 5 мг/кг маси тіла на процеси
вільнорадикального окиснення біомолекул та стан антиоксидантної системи крові
щурів з ерозивно-виразковим ураженням (ЕВУ) гастродуоденальної зони за умов
постійного освітлення.
Матеріал і методи. Експерименти проводили на 40 самцях білих щурів масою
180-200 г. ЕВУ моделювали шляхом щоденного перорального введення суміші
індометацину (3 мг/кг), ацетилсаліцилової кислоти (100 мг/кг) та 10% медичної
жовчі (10 мл/кг) впродовж 14 діб. Мелатонін вводили внутрішньошлунково
о 20.00 у дозі 5 мг/кг. Дослідження проведено відповідно до Правил роботи
з використанням експериментальних тварин (1977 р.) та Конвенції Ради Європи
про захист хребетних тварин, що використовуються в експериментах та інших
наукових цілях (Страсбург, 1986 р.) та виконано згідно з вказівками Міжнародного
комітету редакторів медичнихжурналів (ICMJE), атакож«Біоетичної експертизи
доклінічних та інших наукових досліджень, що проводяться на тваринах» (Київ,
2006 р.). Результати статистично опрацьовані за допомогою програмного
забезпечення STATISTICA 10 (StatSoft Inc.). Для перевірки нормальності розподілу
даних проведено тести Шапіро-Уілка та Манна-Вітні. Дані представлені у вигляді середньої арифметичної вибірки (M) ± стандартна похибка (m), (n=6 тварин
у кожній групі). Значення P < 0,05 вважали статистично значущим.
Результати.ЕкспериментальнемоделюванняЕВУущурівпризводилодовираженого
оксидативного стресу: підвищення рівнів малонового альдегіду (на 54%) і окисно
модифікованих білків (на 72%), зниження рівня відновленого глутатіону (на 24%),
зростання активності глутатіонпероксидази та церулоплазміну. Постійне
освітлення посилювало порушення редокс-гомеостазу та вільнорадикальне
ушкодження ліпідів і білків і сприяло подальшому виснаженню антиоксидантного
захисту. Введення мелатоніну (5 мг/кг) на фоні ЕВУ за умов постійного освітлення
нормалізувало показники вільнорадикального окислення та рівень глутатіону та
частково відновило активність антиоксидантних ферментів.
Висновки. Постійне освітлення на фоні ЕВУ гастродуоденальної зони,
індукованого нестероїдними протизапальними препаратами, посилює процеси
вільнорадикального окиснення біомолекул і виснаження антиоксидантного захисту.
Введення мелатоніну у дозі 5 мг/кг впродовж 14 діб сприяє нормалізації основних
показників оксидативного стресу та частковому відновленню антиоксидантного
захисту навіть за умов комбінованого впливу нестероїдних протизапальних
препаратів і світлового десинхронозу.

ОСОБЛИВОСТІ РЕАКТИВНОЇ ВІДПОВІДІ НЕЙТРОФІЛІВ КРОВІ ЗА ГОСТРОГО ПАНКРЕАТИТУ РІЗНОГО ҐЕНЕЗУ

С.І. Іващук — 2025-08-08

Особливості реактивної відповіді нейтрофілів крові за гострого панкреатиту
заишаються недостатньо вивченими залежно від етіологічного чинника. Мета роботи – дослідити особливості взаємозв’язків реактивної відповіді
нейтрофілів крові, системної запальної відповіді і захисту, у хворих на гострий
панкреатит алкогольного і біліарного ґенезу.
Матеріал і методи. Обстежено 189 хворих, серед яких – 45 (23,8%) жінок і 144 –
(76,2%) чоловіків вікомвід 23 до 77 років, із набряковоюформоюгострого панкреатиту.
Групу контролю сформували з 37 практично здорових осіб. У дослідження не включали
хворих на некротичні форми ГП, суб-/некомпенсовану ендокринну патологію, а також
у період загострення чи нестійкої ремісії захворювань будь-якої локалізації, у т. ч. –
інфекційних, за гострих судинних катастроф, онкопатології, результати яких могли
би вплинути на достовірність отриманих даних. Розрахунок гематологічних індексів
і коефіцієнтів провели на підставі розширеного загально-клінічного аналізу крові,
який виконувався на Аналізаторі гематологічному CELL-DYN 3700 SL (виробник –
«Abbott Laboratories», США) Німецько-Української лабораторії «БУКІНТЕРМЕД» при
сприянні Котбуської суспільної лабораторії медицини, мікробіології та інфекційної
епідеміології, Коттбус, Німеччина. Реактивну відповідь нейтрофілів крові хворих
із гострим панкреатитом оцінювали за індексом зсуву лейкоцитів і нейтрофілів,
нейтрофільно-лімфоцитарним коефіцієнтом, індексом співвідношення нейтрофілів
і моноцитів, лімфоцитарно-гранулоцитарним індексом, індексом реактивної відповіді
поліморфноядернихнейтрофілів,лейкоцитарнимі лімфоцитарниміндексом,загальним
показником співвідношення абсолютної кількості лейкоцитів і швидкості зсідання
еритроцитів та лейкоцитарним індексом інтоксикації, індексом неспецифічної
резистентності. Дослідження виконували з дотриманням основних положень
GCP (1996 р.), Конвенції Ради Європи про права людини та біомедицину (1997 р.),
Гельсінської декларації Всесвітньої медичної асоціації про етичні принципи проведення
наукових медичних досліджень за участі людини (1964-2008 рр.), наказу МОЗ України
№ 690 від 23.09.2009 р. (зі змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства охорони
здоров’я України № 523 від 12.07.2012 р.). Отримано схвалення Комісії з питань
біоетики Буковинського державного медичного університету (Протокол № 2 від
9.02.2015 р.). Статистичну обробку виконували за допомогою прикладних програм
MYSTAT 12 (Systat Software Inc., USA) і Scout 2008 Version 1.00.01 (U. S. Environmental
Protection Agency, США). Достовірність даних для незалежних вибірок розраховували
за t-критерієм Student (при розподілі масивів близькими до нормальних), чи U-критерію
Wilcoxon-Mann-Whitney (при нерівномірному розподілі). Аналіз якісних ознак – за
критерієм χ2. Різницю вважали достовірною при р<0,05.
Результати. Виникнення гострого панкреатиту характеризується зростанням
реактивної відповіді нейтрофільних гранулоцитів у 7,56 раза натлі вагомої активації
вроджених факторів і механізмів протиінфекційного захисту та меншої реакції
адаптивного специфічного імунітету. За біліарного ґенезу панкреатиту реактивна
відповідь нейтрофілів виявилася на 95,29% вищою, ніж у пацієнтів із панкреатитом
алкогольного ґенезу. Якщо за біліарного панкреатиту клітинний протиінфекційний
захист забезпечувався переважно моноцитами/макрофагами, то за алкогольного
панкреатиту домінувала мікрофагальна система. Біліарний панкреатит
супроводжувався у 9 (12,5%) хворих вакуолізацією цитоплазми нейтрофілів
периферійної крові, чого не було виявлено за панкреатиту алкогольного ґенезу.
Токсигенну зернистість нейтрофілів спостерігали у 54 (75%) хворих на біліарний
панкреатит, тоді як за алкогольного ґенезу вона виявлена лише у 36 (30,77%) хворих.
Висновки. Встановлено, що у хворих на панкреатит біліарного ґенезу
спостерігається сильніша, порівняно з алкогольним панкреатитом, реактивна
відповідь нейтрофільних гранулоцитів периферійної крові та прояви інтоксикації.

ІМУНО-ГЕМАТОЛОГІЧНІ ІНДЕКСИ ЯК МАРКЕРИ ЗАПАЛЕННЯ, КЛІТИННОГО І НЕСПЕЦИФІЧНОГО ІМУНОЛОГІЧНОГО ЗАХИСТУ У ДІТЕЙ ІЗ ГОСТРИМ СЕРЕДНІМ ОТИТОМ

О.П. Саковець — 2025-08-08

Гострий середній отит (ГСО) займає передові позиції серед найбільш розповсюджених
захворювань дитячого віку, щорічно вражаючи мільйони дітей та створюючи значну
проблемудлягромадськогоздоров’я.Незважаючинате,щофундаментальніімунологічні
шляхи, що беруть участь у розвитку ГСО, відносно добре вивчені, роль неспецифічних
імунних реакцій у патогенезізахворювання залишається досліджена недостатньо. Метароботи–оцінитиімуногематологічнііндексиякінтегральніпоказникиклітинної,
загальної імунологічної реактивності та неспецифічного протиінфекційного захисту
у дітей із ГСО залежно відхарактеру виділень із вуха (катаральні чи гнійні).
Матеріали та методи. Проспективним когортнимдослідженнямохоплено 95дітей
із діагнозом ГСО віком від 7 до 18 років: 34,74% (n=33) – дівчатка та 65,26% (n=62) –
хлопчики. Дослідження проводили відповідно до принципів належної клінічної та
лабораторної практики і встановлених етичних стандартів для біомедичних
досліджень за участі людей. Учасників класифікували за типом запалення слизової
оболонки середнього вуха: катаральне у 52,63% (n=50) та гнійне у 47,37% (n=45)
випадків. Контрольну групу становили 50 практично здорових дітей: 20 дівчаток
(40,0%) та 30 хлопчиків (60,0%). Клітинну та загальну імунологічну реактивність
і резистентність, реактивну відповідь нейтрофілів оцінювали на основі загального
аналізу крові з подальшим розрахунком інтегральних індексів. Статистичний аналіз
проводили з використаннямпрограмного забезпеченняStatistica 7.0 (StatSoftInc,США)
та Excel® 2016™. Відмінності між групами для незалежних вибірок перевіряли за
допомогою непарного t-критерію Стьюдента (якщо розподіл даних був близьким
до нормального згідно з тестами Колмогорова-Смірнова та W-критерієм ШапіроВілка) або U-критерія Вілкоксона-Манна-Вітні (для нерівномірного розподілу даних).
Відмінності вважали достовірними при значеннях P < 0,05.
Результати. Імуногематологічні показники засвідчують два умовні клініколабораторні варіанти перебігу ГСО в обстежених дітей. Перший варіант
(гнійний ГСО) характеризується помірним нейтрофільозом (+II), вираженим
гіпорегенеративним ядерним зсувом за рахунок паличкоядерних нейтрофілів,
еозинофільних гранулоцитів та значним підвищенням показників інтоксикації. Такі
зміни крові засвідчують про переважання бактеріального компонента (гнійний
середнійотит),вираженутяжкістьзапаленнянатліпідвищеноїклітинноїтаімунної
реактивності, відповідну активацію резистентності та сенсибілізацію організму
з переважанням гіперчутливості негайного типу. У цих дітей починає формуватися
гуморальна специфічна імунна відповідь. Другий варіант перебігу ГСО (катаральний)
характеризується відносним та абсолютним паличкоядерним нейтрофільозом
(менш вираженим, ніж при гнійному ГСО), вищим лімфоцитозом та моноцитозом,
зі збільшенням показників імунної та неспецифічної резистентності, що засвідчує
про сенсибілізацію організму з розвитком гіперчутливості уповільненого типу на тлі
помірно вираженої інтоксикації. Виявлена закономірність вказує на переважання
лімфоцитарної активації з розвитком специфічного клітинного захисту.
Висновки.Гострийсереднійотитудітейхарактеризуєтьсялабораторнимипроявами
ендотоксикозу (більштяжчого за гнійного варіанту), спричиненого ендоінтоксикацією
на рівні периферичної крові та екзоінтоксикацією інфекційного походження.

ЕТІОПАТОГЕНЕЗ РОЗВИТКУ ДИСТАЛЬНОЇ ОКЛЮЗІЇ

О.І. Годованець — 2025-08-08

Етіологія формування дистальної оклюзії, як однієї з найпоширеніших типів
патології прикусу у дітей, є складною та багатофакторною. Рання діагностика
та виявлення патогенетичних чинників цієї патології є вкрай важливими для
підвищення ефективності ортодонтичного лікування та запобігання рецидивів.
Мета роботи – здійснити аналіз сучасної літератури з наукометричних баз
PubMed, Scopus, Google Scolar, Web of Science щодо генетичних та функціональних
чинників, а також факторів середовища, що сприяють формуванню дистальної
оклюзії. Узагальнити сучасні уявлення про комплексний підхід до оцінки причин
порушень прикусу для оптимізації лікувальної тактики та вибору ефективної
стратегії ортодонтичного лікування.
Висновки. Глибоке розуміння комплексної природи етіології дистального прикусу
дає змогу лікарю не лише правильно спланувати лікування, а й зменшити ризик
рецидиву. Особливу увагу слід звернути на поведінкові звички у дітей раннього
віку, які можуть сприяти формуванню неправильного прикусу. Підкреслюється
необхідність індивідуалізованого підходу до корекції прикусу з урахуванням
комплексного впливу ендогенних і екзогенних чинників.

СВІТОВИЙ ДОСВІД ІЗ НАДАННЯ ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ДОПОМОГИ ВАГІТНИМ ЖІНКАМ ІЗ ВПЕРШЕ ВИЯВЛЕНИМИ ОНКОЛОГІЧНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ ЯЄЧНИКІВ ПІД ЧАС ВАГІТНОСТІ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

В.Л. Дронова — 2025-08-08

Рак яєчників є одним із найпоширеніших гінекологічних онкологічних захворювань, які
діагностуються під час вагітності, його частота становить на сьогодні від 5 до 6%.
Упродовж останніх років відзначена тенденція до підвищення частоти виявлення раку
яєчниківувагітних.НасьогоднівУкраїнінеіснуєпротоколівчиметодичнихрекомендацій
щодо тактики ведення вагітних з онкопатологією, зокрема при захворюванні на рак
яєчників. Не вирішені питання надання хірургічної допомоги вагітним, проведення
хіміотерапії, тактики ведення вагітності та часу пологорозродження, особливостей
безпечноїдіагностикитощо.Водночас усвітірозробленітапостійновдосконалюються
методи високоспеціалізованої медичної допомоги вагітним жінкам із цією патологією.
Мета роботи – здійснити аналітичний огляд останніх світових досягнень у галузі
допомоги вагітним з онкопатологією, зокрема у веденні вагітності у пацієнток із
вперше виявленими онкологічними захворюваннями яєчників.
Висновки. Аналіз світових надбань показав, що лікування з приводу онкологічного
захворювання у період вагітності не лише можливе, але й однозначно потрібне,
часто – безістотноїзагрози безпеці матері чи плода.Діагностична,терапевтична та
хірургічнатактикиповиннібутививіренимитадля різнихпацієнток–індивідуальними.
Мультидисциплінарнаспівпраця спеціалістів із перинатальноїмедицини,гінекологічної
онкології, хіміотерапії, неонатології та психології є надзвичайно важливою для
отримання найкращих результатів для матері та новонародженого.

МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСІВ ТРАВЛЕННЯ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Ю.Г. Масікевич — 2025-08-08

Представлено огляд основних моделей процесу травлення в організмі людини.
Проведено порівняльний аналіз та дано оцінку підходів in vivo, in vitro та in silico
до проведення досліджень у галузі фізіології травлення.
Мета дослідження – проаналізувати основні підходи до моделювання біологічних
систем, зокрема поцесу травлення в людини.
Висновки. Травлення in vitro та математичне моделювання є взаємодоповнюючими
методами. В останні десятиріччя все більшого значення набуває комп’ютерне
моделювання процесів травлення (in silico). Моделювання є потужним
інструментом для кількісного порівняння кінетики травлення, дає змогу краще
зрозуміти процеси гідролізу, перетворення та всмоктування поживних речовин,
перевести спостереження in vitro в прогнози in vivo. Комп’ютерні моделі можуть
стати альтернативою експериментальним дослідженням.

АНТИБІОТИКОРЕЗИСТЕНТНІСТЬ ПРИ ПНЕВМОНІЇ У ДІТЕЙ: ВИКЛИКИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

Д.В. Усенко — 2025-08-08

Проблема антибіотикорезистентності при пневмонії у дітей є актуальним
викликом для сучасної медицини. Хоча завдяки покращенню доступу до медичної
допомоги, вакцинації та вдосконаленню антибактеріальної терапії вдалося значно
знизити рівень захворюваності та смертності, розвиток стійкості збудників до
антибактеріальних препаратів загрожує ефективності традиційних методів
лікування.
Мета роботи – здійснити аналіз даних літератури стосовно сучасного стану
антибіотикорезистентності при пневмонії у дітей, основних факторів, що
сприяють розвитку стійкості до антибактеріальних препаратів, а також щодо
ефективних підходів до її подолання.
Висновки. На основі аналізу сучасних клінічних досліджень показано ефективність
актуальних схем емпіричної антибактеріальної терапії з урахуванням локальних
даних про чутливість збудників. Отримані результати можуть стати основою
для вдосконалення підходів до антибактеріальної терапії у дітей із пневмонією.

ПЕРИІМПЛАНТИТ І КОМОРБІДНІСТЬ: ПАТОГЕНЕТИЧНІ АСПЕКТИ. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

М.Р. Хара — 2025-08-08

Мета роботи – продемонструвати на рівні патогенезу важливу роль супутньої
патології в розвитку периімплантиту, встановити причинно–наслідкові зв’язки
та їх двонаправленість.
Висновки. 1. Периімплантитє багатофакторнимпатологічнимпроцесом, розвиток
і перебіг якого значною мірою зумовлені системними порушеннями в організмі.
2.Існують патогенетичні зв’язки між периімплантитом та серцево–судинними
захворюваннями, метаболічними порушеннями (ожиріння, цукровий діабет 2 типу,
метаболічний синдром), патологією шлунково–кишкового тракту. Усі ці стани
супроводжуються хронічним системним запаленням, мікроциркуляторними
розладами, дисрегуляцієюімунної відповіді, порушеннямостеогенезу йремоделювання
кістки,що створює сприятливе підґрунтядля розвитку запалення в тканинахнавколо
імпланта. 3. Потребує більш детального дослідження патогенез остеопорозу
при менопаузі в контексті гормонального дисбалансу та дефіциту вітаміну D3
як ключового фактора порушень кісткової регенерації. 4. Успішність дентальної
імплантації значною мірою залежить від наявності системних захворювань,
правильної оцінки загального метаболічного статусу пацієнта, а постійний
контроль стану імпланта та вчасна санація ротової порожнини є підґрунтям для
профілактики ускладненого перебігу соматичної патології.

АНАФІЛАКСІЯ, ВИКЛИКАНА АНЕСТЕТИКОМ, У СТОМАТОЛОГІЧНІЙ ПРАКТИЦІ: ПАТОФІЗІОЛОГІЯ, КЛІНІЧНА МАНІФЕСТАЦІЯ

О.В. Денефіль — 2025-08-08

Анафілаксія – це гостра, потенційно летальна алергічна реакція, що потребує
негайної медичної допомоги. Під час будь-якого стоматологічного втручання
пацієнт піддається впливу різних лікарських засобів різноманітними шляхами
та у різному дозуванні. Медичні середники часто стають причиною розвитку
небажаних реакцій під час проведення стоматологічного лікування. Серед таких
реакцій незначну, але дуже небезпечну частину становлять реакціїгіперчутливості
негайного типу. У стоматологічній практиці вона виникає рідко, але може бути
спричинена місцевими анестетиками, латексом або медикаментами. Знання
стоматолога про клінічні прояви та алгоритм надання допомоги є критично
важливими для збереження життя пацієнта. Особливо важливо враховувати
індивідуальний алергологічний анамнез пацієнта перед початком лікування.
Оскільки симптоми анафілаксії можуть швидко прогресувати, стоматологи
повинні бути готовими діяти оперативно та максимально ефективно.
Мета роботи ± ознайомлення стоматологів із клінічною картиною анафілаксії
та формуванням алгоритму дій при її виникненні в стоматологічній практиці
з акцентом на її патофізіології для підвищення обізнаності лікарів про
профілактичні заходи, які можуть мінімізувати ризик виникнення анафілаксії.
Висновки. Анафілаксія в стоматології – рідкісне, але небезпечне ускладнення, що
потребує негайного розпізнавання та лікування. Основними складовими успішного
менеджменту є швидка діагностика, наявність аптечки невідкладної допомоги та
вміння користуватися адреналіном. Важливо проводити ретельний попередній збір
анамнезудля виявленняпотенційних алергенів.Постійне навчаннятавідпрацювання дій
при анафілаксії допомагає підвищити безпеку пацієнтів у стоматологічній практиці.

КОМБІНАЦІЯ ЕЛЕКТРОХІРУРГІЧНОГО ТА ЛАЗЕРНОГОМЕТОДІВ У ЛІКУВАННІ РИНОФІМИ

Р.Л. Валіхновський — 2025-08-08

Мета дослідження – підвищенняефективності хірургічного лікуванняринофімишляхом
клінічного аналізу ефективності комбінації електрохірургічного та лазерного методів.
Проведено клінічне проспективне порівняльне інтервенційне дослідження
з оцінюванням ефективності комбінації електрохірургічного та лазерного методів
у лікуванні ринофіми. У дослідженні взяли участь 3 пацієнти з діагностованою
ринофімою різного ступеня тяжкості. Дослідження схвалено комісією з етики та
біоетики (Протокол № 124 від 10.03.2025). Пацієнтові, якому застосували лише
CO₂–лазер (довжина хвилі 10,6 мкм, потужність 15-25 Вт), вдалося вирівняти
рельєф шкіри, відновити природні контури та суттєво зменшити телеангіектазії без
помітних рубців. Протягом періоду спостереження рецидивів не виявлено, однак сама
процедура була найдовшою через поетапне видалення тканин і потребу постійного
візуального контролю. У пацієнта, якому обрано радіохвильову електрохірургію на
частоті 3,8 МГц, операція дала змогу швидко видалити патологічні тканини, водночас
забезпечившиефективнийгемостазіполіпшення носовогодихання вже впершідніпісля
втручання. Рецидивів протягом року спостереження не зафіксовано, що засвідчує про
радикальність методу, проте естетичні обмеження зменшують його привабливість
як із погляду пацієнтів, так і з позицій пластичного результату. Найкращі показники
отримано у пацієнта, якому виконано комбіноване лікування: спершу електрохірургічне
висічення найбільших масивів гіперплазованих тканин з негайною коагуляцією судин,
а далі – прецизійне CO₂–лазерне полірування для точного моделювання контурів. Така
послідовність забезпечила мінімальне термічне ушкодження, відмінний гемостаз
і швидке, практично безрубцеве загоєння. Протягом річного спостереження рецидивів
не було, а остаточний косметичний результатексперти оцінили як відмінний. Пацієнт
засвідчив повне задоволення, 100%. Жодних ускладнень у післяопераційний період не
виникало, а тканини відновилися найшвидше з–поміж усіх варіантів лікування.
Висновки. Комбінація електрохірургічного та лазерного методів лікування ринофіми
демонструє значну ефективність та нижчий рівень рецидивів. Застосування
комбінованого методу асоційоване з вищим рівнем задоволеності результатами
лікування та позитивним впливом на якість життя пацієнтів. Комбінований метод
характеризуєтьсяприйнятнимрівнембезпечностізмінімальнимипобічнимиефектами.

НЕЗВИЧАЙНІ АБДОМІНАЛЬНІ ПРОЯВИ УНІЦЕНТРИЧНОЇ ХВОРОБИ CASTLEMAN: КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК ІЗ КОРОТКИМ ОГЛЯДОМ ЛІТЕРАТУРИ

Ф.В. Гринчук — 2025-08-08

Представлений рідкісний варіант уніцентричної хвороби Castleman, що
діагностована у чоловіка 26 років з анамнезом хронічної хвороби нирок і псоріазу,
госпіталізованого зі скаргами на біль у животі, який змістився з епігастральної
ділянки у праву клубову, нудоту, блювання, здуття живота через добу від початку
захворювання. Обстеження виявило болючість у правій клубовій ділянці, сумнівні
симптоми подразнення очеревини, помірний лейкоцитоз(13,6х109
/л, паличкоядерні –
11%). Ультразвукова сонографія встановила вільну рідину, збільшення розмірів
печінки, селезінки, зміни структури нирок. Протягом двогодинного спостереження
стан хворого погіршився, з’явилося напруження м’язів живота і позитивний
симптом Блюмберґа. Для виключення гострого апендициту виконана лапароскопія,
під час якої виявлені ознаки розлитого перитоніту незрозумілого генезу, через
що здійснена лапаротомія. Під час лапаротомії виявлено гноєподібну рідину,
зміни початкового відділу порожньої кишки, збільшення лімфовузлів її брижі,
шлунково–ободової зв’язки, пухлиноподібні зміни кореня її брижі. Операція
закінчена дренуванням черевної порожнини. Гістологічне дослідження лімфовузлів
і тканини брижі виявило лімфопроліферативне захворювання, уніцентричну
хворобу Castleman, плазмоклітинний варіант. Хворий скерований на обстеження
до профільних спеціалістів. Унікальність представленого випадку полягає в тому,
що уніцентричний варіант хвороби Castleman, який, за даними літератури,
характеризується повільним перебігом, проявився клінікою синдрому «гострого
живота». Клінічні та лабораторні прояви не дали підстав виключити гостру
хірургічну патологію, навіть виконана лапаротомія не дала змогу встановити
діагноз, який був верифікований тільки гістологічним дослідженням.
Висновок. Хвороба Castleman може проявлятися клінікою синдрому «гострого
живота», а остаточний діагноз може бути встановлений тільки гістологічним
дослідженням уражених тканин.

КАХЕКСІЯ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ. КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

М.П. Ляшук — 2025-08-08

Подано патогенез втрати маси тіла та кахексії при цукровому діабеті як
приклад вторинної патології. Наведено клінічний випадок синдрому діабетичної
нейропатичної кахексії (ДНК).
Висновки. 1. Наведене спостереження показало, що ДНК може розвиватися
при тривалій декомпенсації цукрового діабету (феномен глюкозотоксичності).
Компенсація метаболічних порушень є однією з головних умов профілактики
розвитку і прогресування ускладнень цукрового діабету, у тому числі і ДНК.

ІСТОРИЧНІ ВІХИ ТА ЗДОБУТКИ КАФЕДРИ ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЇ БУКОВИНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ (ДО 80-РІЧЧЯ ЗАСНУВАННЯ КАФЕДРИ)

О.І. Денисенко — 2025-08-08

У статті висвітлено період становлення кафедри дерматовенерології
Чернівецького державного медичного інституту (нині Буковинський державний
медичний університет), яка була заснована у квітні 1945 року, та основні історичні
віхи розвитку кафедри. Представлено роль професорсько-викладацького складу
кафедри у підготовці медичних фахівців на додипломному та післядипломному
етапах освітнього процесу та створення на базі кафедри тематичних циклів для
забезпечення безперервного професійного росту медичних фахівців. У статті
розглянуто найважливіші наукові досягнення співробітників кафедри та їхній
внесок урозвиток вітчизняної дерматовенерологічної науки та підготовку наукових
кадрів. Відзначено роль співробітників кафедри в розвиток дерматовенерологічної
служби в області, покращення надання населенню регіону спеціалізованої
лікувально-консультативної допомоги. Відображено участь колективу кафедри
у проведенні науково-практичних форумів, виданні фахової літератури та інші
розділи роботи колективу співробітників кафедри дерматовенерології за 80 років
її існування.

ЗАСНОВНИКИ БУКОВИНСЬКИХ МЕДИЧНИХ НАУКОВИХ ШКІЛ: ПРОФЕСОР ЮРІЙ ІВАНОВИЧ ІВАНОВ

Н.Д. Філіпець — 2025-08-08

Стаття присвячена доктору медичних наук, заслуженому діячу науки і техніки
України, професору Юрію Івановичу Іванову, завідувачу кафедри фармакології
(з 1972 по 1997 рік) Чернівецького державного медичного інституту (з 2005 року –
Буковинський державний медичний університет). З іменем Ю. І. Іванова пов’язані
початковий етап становлення та інтенсивний розвиток наукового напряму,
формування наукової школи з вивчення нирок і водно–електролітного обміну.
Діяльність започаткованої ним наукової школи у БДМУ наразі триває і активно
поповнюється послідовниками, науковцями, які працюють у галузіфундаментальної
та клінічної медицини.