ВИВЧЕННЯ ГОСТРОЇ ТОКСИЧНОСТІ ТА ПОТЕНЦІЙНОЇ ГІПОГЛІКЕМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ НОВОГО ПОХІДНОГО ТІАЗОЛІДОНУ (ЕТИЛОВОГО ЕСТЕРУ 4{(2-ЕТОКСИ-2-ОКСОЕТИЛІДЕН-4-ОКСО-1-(4-ДИФЛУОР¬МЕТОКСІ¬ФЕНІЛ-ТІАЗОЛІДИН-2-ІЛІДЕН]ГІДРАЗОНО}-1-МЕТИЛПІРАЗОЛ-3-КАРБОНОВОЇ КИСЛОТИ)

Анотація

Резюме. Захворюваність на цукровий діабет (ЦД) – одна з найактуальніших медичних і соціальних проблем у світі. Незважаючи на значну кількість експериментальних та клінічних досліджень щодо засобів і способів профілактики та лікування ЦД, цілеспрямований синтез нових сполук з потенційною гіпоглікемічною дією, покращеною фармакодинамікою і фармакокінетикою є перспективним. Серед відомих інсуліносенситайзерів є тіазолідиндіони, які, на жаль, не позбавлені несприятливих явищ при застосуванні, а тому пошук безпечніших протидіабетичних засобів із групи тіазолідиндіонів триває. Предметом даного дослідження стало похідне менш токсичного тіазолідону – етиловий естер 4{(2-етокси-2-оксоетиліден-4-оксо-1-(4-дифлуор­метоксі­фенілтіазолідин-2-іліден]гідразоно}-1-метилпіразол-3-карбонової кислоти, синтезованого у лабораторії органічного синтезу ВДНЗУ «Буковинський державний медичний університет» під керівництвом проф. М. К. Братенка.

Мета роботи - дослідити гостру токсичність та потенційну гіпоглікемічну активність нового похідного тіазолідону.

Матеріал та методи. Гостру токсичність нової досліджуваної речовини (ДР) проведено за експрес-методом В. Б. Прозоровського на статевозрілих щурах обох статей при внутрішньошлунковому введенні ДР натще у 3 %-ій крохмальній суспензії. Одноденний моніторинг рівня глюкози у крові щурів вивчали після введення ДР у шлунок у дозі 1/100 та 1/10 від DL₅₀, (12,8 мг/кг і 128 мг/кг маси тварин, відповідно). Як референс-препарат використано подібний за хімічною будовою до ДР лікарський засіб із групи тіазолідиндіонів «Глютазон», який вводили тваринам у шлунок у дозі 20 мг/кг (1/100 DL₅₀). Рівень глюкози у крові визначали до і після введення ДР і глютазону через кожні 2 год. з допомогою експрес-аналізатора «OneTouch SelectSimple».

Результати. Відсутність загибелі тварин при введенні ДР у дозі 1000 мг/кг дає підстави вважати цю дозу максимально переносимою (DL₀). При введенні ДР у діапазоні більших доз (1260-2000 мг/кг) спостерігається зниження рухової активності, апетиту, утруднення дихання. Загибель тварин відбувається на 3-5 добу після введення, при DL₅₀ 1280±90 мг/кг.

Одноденний моніторинг глікемії у тварин після введення ДР в дозі 12,8 мг/кг (1/100 DL₅₀), який засвідчив найвиразніший гіпоглікемічний ефект на 6-ту і 8-му год., за виразністю і тривалістю гіпоглікемічної дії суттєво не відрізняється від референс-препарату глютазону в еквівалентній щодо DL₅₀ дозі. Збільшення дози ДР (128 мг/кг, 1/10 DL₅₀ ) збільшило, прискорило та подовжило гіпоглікемічну активність сполуки.

Висновки. За результатами дослідження гострої токсичності, проведеної на щурах при внутрішньошлунковому введенні етилового естеру 4{(2-етокси-2-оксоетиліден-4-оксо-1-(4-дифлуорметоксі­фенілтіазолідин-2-іліден]гідразоно}-1-метилпіразол-3-карбонової кислоти встановлено, що за показником DL₅₀ (1280±90 мг/кг) синтезована нова сполука належить до IV класу токсичності («малотоксичні речовини»). Нова сполука за умов одноразового введення у дозі 12,8 мг/кг (1/100 DL₅₀) викликає помірний гіпоглікемічний ефект, подібний до дії референс-препарату глютазону в еквівалентній щодо DL₅₀ дозі. Гіпоглікемічна активність досліджуваної сполуки залежить від уведеної дози: при збільшенні дози (128,6 мг/кг, 1/10 DL₅₀) гіпоглікемічний ефект виникає швидше, стає виразнішим та подовжується у часі.